САРМАТИ

У ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. панівне становище у степах Північного Причорномор’я і Приазов’я посідали іраномовні племена сарматів. “Савромант” у перекладі означає “оперезаний мечем”. Вони захопили степи Північного Причорномор’я.

Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги, роксолани, аорси, сіраки та алани. У ІІ ст. до н.е. розпочалося масове просування сарматських племен у західному напрямку. Територія, де проживали сармати, отримала назву “Сарматія”.

Сарматські племена вели кочовий спосіб життя. Основним заняттям було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, коней, овець. Сармати також полювали на диких звірів – оленів, кабанів, кіз. Займалися вони і рибальством.

У перші століття нашої ери частина сарматів переходить до осілості і займається землеробством. Вирощували просо, пшеницю, гречку. У сарматів існували різноманітні домашні ремесла – гончарство, ткацтво, теслярство, ковальство, обробка деревини, шкіри і повсті. Сармати постачали на ринки рабів, шкіру, худобу, рибу і обмінювали їх на глиняний посуд, дрібні металеві вироби, прикраси.

Кочівники жили в кибитках, зроблених з повсті і прикріплених до возів, або в шатрах. Основною їжею було молоко, м’ясо, сир, просо.

Військо складалось з кінноти та піхоти. Більшість війська становила легкоозброєна кіннота, у якої основним бойовим порядком була лава. Основою військової тактики сарматів були раптова атака і рукопашний бій. В І ст. до н.е. на зміну легкоозброєній кінноті приходить важкоозброєна. Вершник і кінь заковуються у важку залізку кольчугу (катафрактріями).

У побуті був поширений глиняний посуд. Кухонний посуд виготовлявся з грубої, слабо промішаної глини, а столовий був іноземного виробництва. Широко застосовувалися дерев’яні миски, чаші, ковші.

Основна частина сарматів перебувала в стані розкладу общинно-родового ладу. Кожне плем’я виступало в похід зі своїм власним вождем і підпорядковувалось йому. На початках ще існував матріархат. Однак майнова нерівність призвела до поступового розкладу родових общин. Встановлюється власність на худобу.

Мистецтво найкраще простежується у художній обробці побутових речей, зброї, спорядженні бойового коня. У творах поширені зображення вовка, ведмедя, кабана, зайця, коня. Зображення виконувались у сарматському звіриному стилі, який полягав в інкрустації зображень звірів (очей, вух, м’язів) кольоровим камінням, склом, пастою. Часто зображувались люди-вершники, жінки з посудинами в руках.

Характерною рисою релігії сарматів був політеїзм – багатобожжя. Обожнювались сили природи, панівним був культ великої богині-матері – Астарти, яка вважалась покровителькою коней. Речі наділяли душею, поклонялись річкам та озерам. Одним з головних культів був меч, який уособлював бога війни. Велике значення мав культ мертвих і віри в потойбічне життя. Померлому в могилу клали все, що могло знадобитися в потойбічному житті – їжу, одяг, зброю, посуд. Часто зустрічаються обереги-амулети.