6 грудня 1991 р. у Києві Україна та Угорщина підписали "Договір про основи добросусідства та співробітництво між Україною та Угорською Республікою", що набув чинності 16 червня 1993 року. Це був перший базовий міждержавний договір, який незалежна Україна уклала з незалежною Угорщиною.

З січня 1992 р. встановлено дипломатичні відносини між Україною та США. Сполучені Штати визнали державну незалежність України 25. 12. 1991 року. Першим послом США в Україні був (11.05.1992 р. - 30.07.1993 р.) Роман Попадюк. Посаду посла України в США з часу встановлення дипломатичних відносин між державами обіймали: Олег Білорус (1992- 1994), Юрій Щербак (1994-1998), Антон Бутейко (1998-1999), Костянтин Грищенко (2000-2003), Михайло Резнік (2003-2005), Олег Шамшур (2005- 2010).

14. 01. 1994 р. у Москві Президент України Леонід Кравчук, Президент Російської Федерації Борис Єльцин та Президент США Білл Клінтон підписали тристоронню Угоду, за якою Україна зобов'язалася протягом 7 років знищити всю ядерну зброю, розташовану на її території. Ядерні боєголовки мали бути перевезені до Росії і протягом 10 місяців деактивовані. Україна повинна була також приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерна держава, що вона й зробила у листопаді 1994 року. Таким чином, українське "ядерне питання" було знято з порядку денного українсько-американських відносин. Особливу роль у формуванні двосторонніх відносин із США відіграв державний візит Президента України Леоніда Кучми до Вашингтона в листопаді 1994 p., результатом якого стало те, що президенти двох держав підписали Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, що й на сьогодні залишається основою двосторонніх відносин.

11-12.05.1995 р. відбувся державний візит в Україну Президента США Б. Клінтона; підписано Спільну заяву, в якій відзначено підтримку США демократичних та ринкових перетворень в Україні, її політичного суверенітету і територіальної цілісності, а також процесу інтеграції України до європейської та світової спільнот. 19.09.1996 р. було утворено українсько-американську міжвідомчу комісію (УАМК) під керівництвом відповідно Леоніда Кучми й Адальберта Гора. Під час візиту очільника МЗС України Геннадія Удовенка у жовтні 1996 р. до м. Вашинґтон Україна та СПІА визначили власні відносини як "стратегічне партнерство". 5 червня 2000 р. відбувся державний візит 42-го Президента СПІА Уїльяма Джефферсона Клінтона (нар. 1946 р.) в Україну. Вперше в історії двосторонніх відносин Президенти України і СІЛА підписали Спільну заяву, згідно з якою сторони зобов'язалися поглиблювати стратегічне партнерство.

30 січня 1992 р. Україна стала членом Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Вступивши в ОБСЄ, Україна дбає про посилення ролі та ефективності Гельсінського процесу в зміцненні у регіоні безпеки в її політичному, військовому, економічному, екологічному, людському та інших вимірах і, таким чином, про гарантування своєї безпеки.

2-3 грудня 1996 року у м. Лісабон (Португалія) відбулася зустріч представників країн-членів ОБСЄ на найвищому рівні, участь у якій взяли делегації 54 держав-членів ОБСЄ, в тому числі делегація України на чолі з Президентом України Леонідом Кучмою. Головним підсумком форуму стало прийняття Декларації Лісабонського саміту ОБСЄ та Лісабонської декларації щодо моделі загальної і всеохоплюючої безпеки для Європи у XXI столітті. У підсумкових документах саміту високо оцінено виконання Україною зобов'язань щодо звільнення її території від усіх ядерних боєголовок і наголошено на історичному внеску нашої держави у процес зменшення ядерної загрози та створення єдиного простору безпеки в Європі. Українська делегація під очільництвом Президента України Л. Кучми 18-19 листопада 1999 р. взяла участь у Стамбульському саміті, на якому Україна підписала Хартію європейської безпеки.

14 лютого 1992 р. встановлено дипломатичні відносини між Російською Федерацією та Україною. Перший Посол України в Російській Федерації Володимир Крижанівський вручив вірчі грамоти 23 липня 1992 p., а перший Посол Російської Федерації в Україні Леонід Смоляков - 21 травня 1992 року.

10 березня 1992 р. Україну прийнято до Ради північноатлантичного співробітництва (з 1998 р. - Рада євроатлантичного партнерства).

18 травня 1992 р. у м. Варшава (Польща) Президент Польщі Лех Валенса та Президент України Леонід Кравчук підписали на 15 років "Договір між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини і співробітництво".

25 червня 1992 р. у м. Стамбул (Туреччина) відбувся саміт, на якому було засновано Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) - шляхом підписання підсумкової декларації зустрічі. Країнами-членами ЧЕС стали: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. 4-5 червня 1998 р. під час зустрічі глав держав та глав урядів країн-членів ЧЕС у м. Ялта (АР Крим) було підписано Статут Організації ЧЕС - документ, що закріпив чинний міжурядовий механізм співробітництва створенням цілком сформованої регіональної економічної організації - ОЧЕС.

26 лютого 1993 р. утворено Парламентську Асамблею Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС): Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.

2 липня 1993 р. Верховна Рада України прийняла "Основні напрями зовнішньої політики України". Відповідно до цього документа завданнями зовнішньої політики України є:

1) утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

2) утворення власного дипломатичного корпусу та мережі посольств;

3) налагодження дипломатичних відносин із тими державами, які визнали Україну;

4) забезпечення стабільності міжнародного становища України;

5) побудова зовнішньої політики на основі багатьох угод із різними країнами;

6) входження господарства України до світової економічної системи;

7) захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном.

На 01. 01. 2010 р. Україну визнали понад 150 держав світу, зі 110 країнами встановлено дипломатичні відносини, у понад 30 - відкрито посольства, а дипломатичні та консульські представництва працюють у більш як 70 країнах світу. За кордоном Україна має 91 установу в 69 країнах. У Києві діють 61 закордонне посольство, 8 представництв міжнародних організацій, 2 почесні консульства. У Харкові, Львові, Одесі, Маріуполі, Сімферополі та Ужгороді працюють 10 консульських установ інших держав. Україна приєдналася до антитерористичної операції в Афганістані, надавши свій повітряний простір для військово-транспортної авіації безпосереднім учасникам антитерористичної акції (жовтень 2001 p.). Україна взяла участь у гуманітарній місії під час іракської війни початку 2003 р. в Кувейті. З 1992 р. у миротворчих операціях було задіяно понад 10 тисяч українських військовиків. Загинуло понад 20 українських миротворців.

9 липня 1993 р. Державна Дума Російської Федерації ухвалила рішення, згідно з яким м. Севастополь оголошено російським містом і головною базою єдиного Чорноморського флоту. 10 липня 1993 р. Президент і парламент України, партії та рухи прийняли заяви-протести щодо рішення парламенту Росії. 20 липня 1993 р. у м. Нью-Йорк Рада Безпеки ООН визнала, що рішення парламенту Росії щодо російського статусу Севастополя не має юридичної сили.

3 вересня 1993 р. у с. Масандра (селище міського типу Ялтинської міської ради АР Крим) Президент України Леонід Кравчук та Президент Росії Борис Єльцин підписали протокол "Про врегулювання проблеми Чорноморського флоту".

19 жовтня 1993 р. парламент України прийняв Постанову "Про Воєнну доктрину України" (перша редакція), а 15. 06. 2004 р. Президент України видав указ "Про Воєнну доктрину України" (друга редакція). У цих документах закріплено положення, що Воєнна доктрина України - оборонна, а Україна не є потенційним противником жодної конкретної держави.

18 листопада 1993 р. парламент України ратифікував договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь "СТАРТ-1" та Лісабонський протокол до нього (із застереженнями). З лютого 1994 р. парламент України прийняв постанову про зняття застережень стосовно договору "СТАРТ-1".

12 січня 1994 р. в міжнародному аеропорту "Бориспіль" (м. Бориспіль Київської області) відбулася зустріч Президента України Леоніда Кравчука та Президента США Білла Клінтона.

14 січня 1994 р. у м. Москва (Росія) Президенти України, Російської Федерації і США підписали тристоронню угоду про вивезення ядерної зброї з України. Було передбачено вивезти з території України 1280 ядерних боєприпасів та ліквідувати 176 міжконтинентальних пускових установок (шахт).

8 лютого 1994 р. у м. Брюссель (Бельгія) Україна підписала документи, пов'язані з її участю у рамковій програмі НАТО "Партнерство заради миру". 9 липня 1997 р. у м. Мадрид (Іспанія) Україна підписала "Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору", що передбачає:

розширення співпраці;

проведення спільних миротворчих акцій;

використання науково-технічних досягнень НАТО;

проведення спільних навчань.

А головне - ця Хартія закріпила перехідний період щодо набуття Україною вищого рівня міждержавних відносин. 21 листопада 2002 p. Верховна Рада України прийняла постанову "Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО", якою парламент рекомендував: "Підтримати курс України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якого є набуття повноправного членства в НАТО, та законодавчо закріпити відповідне положення". 21 листопада 2002 р. на Паризькому саміті НАТО прийнято План дій "Україна - НАТО", основною метою якого визначено співробітництво нашої країни з Альянсом у контексті розвитку України на засадах демократичного реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя. Верховна Рада України 19 червня 2003 р. прийняла Закон України "Про основи національної безпеки України". Серед пріоритетів національної безпеки визначено інтеграцію України "в європейський, політичний, економічний, правовий простір та євроатлантичний безпековий простір" (стаття 6), а у статті 8 - серед основних напрямів державної політики з питань національної безпеки зафіксовано "набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору...". Указом Президента України від 2 квітня 2005 р. "Питання Воєнної доктрини України" до цієї доктрини повернуто положення про кінцеву мету - вступ України до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки і підготовку України до повноправного членства України в НАТО та ЄС. Розвиваючи це положення Уряд України (Уряд Віктора Януковича) 8 листопада 2007 р. прийняв розпорядження "Про схвалення Концепції Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки". 11 січня 2008 р. Президент України Віктор Ющенко, Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко і Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк підписали лист до Генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера, в якому повідомили про те, що "Україна зацікавлена у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО". Українські лідери висловили надію, що "рівень готовності нашої держави до нових зобов'язань стане основою для позитивної відповіді під час наступних самітів у рамках Україна - НАТО". Звернення лідерів держави не є правовим актом, оскільки не містить відповідних зобов'язуючих для України міжнародно-правових наслідків. Тим більше, звернення не слід розцінювати як заявку щодо вступу України до НАТО. Питання про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях, системах колективної безпеки (як відомо, НАТО є міжнародною організацією) можуть бути винесені на всеукраїнський референдум.

3-7 березня 1994 р. відбувся візит Президента України Леоніда Кравчука до США, під час якого було підписано спільні заяви про розвиток дружби та співробітництва між двома країнами.

14 червня 1994 р. у м. Люксембурґ (Велике Герцогство Люксембурґ) між Україною та Європейським Союзом було підписано на 10 років "Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами". Парламент України ратифікував Угоду 10 листопада 1994 p., а для країн Європейського Союзу вона набула чинності лише 1 березня 1998 року.

2-3 серпня 1994 p. відбувся офіційний візит в Україну віце-президента США Адальберта Гора.

16 листопада 1994 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року".

20-24 листопада 1994 р. відбувся державний візит Президента України Леоніда Кучми до США, під час якого було підписано Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва (22 листопада 1994 p.). В Хартії закріплено положення:"...якщо в майбутньому виникне зовнішня загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці України, Україна і США мають намір здійснювати відповідні кроки для досягнення мирного вирішення ситуації відповідно до принципів міжнародного права".

5 грудня 1994 р. ум. Будапешт (Угорщина) підписано Меморандум "Про надання Україні гарантій безпеки з боку Росії, США і Великобританії у зв'язку з відмовою від ядерної зброї".

1            квітня 1995 р. в Україні у присутності міністра оборони США започатковано демонтаж та знищення ядерного озброєння.

2            травня 1995 р. у м. Ватикан (Держава Ватикан) відбулася зустріч Президента України Леоніда Кучми з Главою Римо-католицької церкви Папою Іоанном Павлом II.

11-12 травня 1995 р. перебував в Україні з офіційним візитом Президент США Білл Клінтон, під час якого була підписана Спільна заява Президентів США та України.

1 червня 1995 р. відбувся офіційний візит Президента України Леоніда Кучми до штаб-квартири Європейського Союзу (м. Брюссель), під час якого було підписано тимчасову угоду про торгівлю між Україною та ЄС.

9 червня 1995 р. у м. Сочі (Росія) відбулася російсько-українська зустріч на найвищому рівні з питання розподілу Чорноморського флоту.

17-18 липня 1995 р. Президент України Леонід Кучма перебував у Білорусії з офіційним візитом, під час якого було підписано українсько-білоруський договір про дружбу, добросусідство та співробітництво.

9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до Ради Європи (Раду Європи заснували 5 травня 1949 р. десять країн, підписавши Договір про утворення Ради Європи зі штаб-квартирою у м. Страсбург1, Франція). У церемонії взяли участь Прем'єр-міністр України Євген Марчук, міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко та міністр юстиції України Сергій Головатий. Україна стала 37-м членом цієї авторитетної міжнародної організації. Шлях до цього було нелегким. 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання стати членом Ради Європи. 16 жовтня 1992 р. Верховній Раді України було надано статус "спеціально запрошеного гостя v Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ)". 26 вересня 1995 р. Парламентська асамблея Ради Європи рекомендувала Комітетові міністрів Ради Європи прийняти Україну до Ради Європи. 31 жовтня 1995 р. парламент України прийняв Закон України "Про приєднання до Статуту Ради Європи". Наша держава взяла 41 зобов'язання, 36 із них уже виконано. Отже, 9 листопада 1995 р. - вагома подія в історії незалежної України. Вступ України до Ради Європи сприяв: 1) визнанню авторитету України; 2) поглибленню демократичних перетворень; 3) набуттю Україною права входження в усі європейські структури.

1 червня 1996 р. Україна перевезла до Російської Федерації останні ядерні ракети, ставши де-факто без'ядерною державою.

16 січня 1997 р. Верховна Рада України ухвалила Концепцію національної безпеки України.

10 березня 1997 р. Україна і Молдова проголосили про утворення митного союзу.

20 травня 1997 р. у Києві Президент України Леонід Кучма та Президент Республіки Польща Александр Кваснєвський підписали Спільну заяву "До порозуміння і єднання", спрямовану на подолання складної історичної спадщини. В геополітичному плані Україна була і є для Варшави гарантом стабільності, бо може протистояти імперським амбіціям Росії.

31 травня 1997 р. у Києві Президент України Леонід Кучма та Президент Російської Федерації Борис Єльцин (це був його останній візит до Києва) підписали на 10 років із автоматичним продовженням на такий самий термін Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. У ньому, зокрема, зазначено: "Високі Сторони, що Домовляються, як дружні, рівноправні й суверенні держави свої відносини будують на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві і співробітництві. Високі Сторони... поважають територіальну цілісність одна одної й підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів, ...будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання суперечностей, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші засоби тиску, права народів розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права". У Договорі було відзначено, що Договір між Українською РСР і Російською РФСР від 19 листопада 1990 р. сприяв розвитку добросусідських відносин між обома державами. Одночасно сторони уклали три угоди (підписані 28-31 травня 1997 р.) про розподіл Чорноморського флоту:

1) "Про параметри розподілу Чорноморського флоту";

2) "Про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України" (на умовах оренди терміном на 20 років - до 2017 р. з можливим продовженням на 5 років);

3) "Про взаємозаліки, пов'язані з розподілом ЧФ та перебуванням ЧФ на території України".

Парламент України ратифікував Договір 14 січня 1998 p., а Державна Дума Федеральних Зборів Російської Федерації - 25 грудня 1998 року. Рада Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації 17 лютого 1999 р. прийняла Закон "Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією".

2 березня 1999 р. Президент Росії Борис Єльцин підписав ратифікаційний закон. Однак російська сторона обумовила набуття чинності Договору лише після ратифікації угод щодо Чорноморського флоту парламентом України. Ухвалення 24 березня 1999 р. парламентом України закону про ратифікацію базових угод по ЧФ РФ відкрило шлях для набуття чинності Договору, що й відбулося 1 квітня 1999 року після обміну в Москві ратифікаційними грамотами між Президентами України та Росії.

2 червня 1997 р. Україна та Румунія у м. Констанца (Румунія) підписали Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією.

9            липня 1997 р. під час Мадридського саміту країн-членів НАТО Україна підписала "Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору", що передбачає: розширення співпраці; проведення спільних миротворчих акцій; використання науково-технічних досягнень НАТО; проведення спільних навчань. Проте, на думку багатьох учених, подальша практика відносин показала, що співробітництво України з цією міжнародною організацією мало епізодичним.

10 жовтня 1997 р. під час саміту Ради Європи у м. Страсбурґ (Франція) Грузія, Україна Азербайджан і Молдова заснували консультативну організацію ГУАМ. Тоді було ухвалено спільну Декларацію глав держав ГУАМ. Страсбурзька декларація формально закріпила поступове політичне зближення й практичне співробітництво між країнами у багатьох галузях як на міжнародній арені, так і в торговельно-економічній сфері, філософії геополітичного бачення. 24 квітня 1999 р. у м. Вашинґтон (США) відбулася зустріч президентів держав-учасниць ГУАМ та Узбекистану. За її підсумками було ухвалено заяву. Формат форуму трансформовано в ГУУАМ. 22-23 травня 2006 р. у м. Київ відбувся саміт ГУАМ. Президенти Грузії, України, Азербайджану та Молдови підписали декларацію про утворення організації "За демократію та економічний розвиток" ГУАМ, що сприятиме демократизації та інтеграції цих країн до ЄС та НАТО. Значну перспективу мають економічні зв'язки між країнами форуму.

18 квітня 2000 р. відбувся перший візит новообраного Президента Російської Федерації Владіміра Путіна до України. За словами Президента України JI. Кучми, перемога Путіна - "унікальне явище для Росії та всього світу". 14 березня 2004 р. В. Путіна було обрано Президентом Російської Федерації на другий термін.

5-6 червня 2000 р. відбувся візит Президента США Вілла Клінтона до України.

19 вересня 2003 р. у м. Ялта (АР Крим) Президенти: від України - Леонід Кучма, від Російської Федерації - В. Путін, від Казахстану - Н. Назарбаєв, від Білорусії - О. Лукашенко підписали Угоду про утворення Єдиного економічного простору.

У жовтні 2003 р. Російська Федерація в односторонньому порядку почала споруджувати з боку Таманського півострова дамбу в напрямку українського острова Тузла. Цей острів має площу 35 га, довжина - 6,5 км, ширина - 500 м, відстань від острова до українського берега - 4 км, до російського - 5,5 км. Конфлікт набув такого розмаху, що лише втручання Президентів України й Росії Леоніда Кучми та Володимира Путіна дало змогу його владнати. Росія припинила будівництво дамби за 180 метрів від острова.

20 квітня 2004 р. парламент України ратифікував два договори:

1) Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, підписаний у м. Київ 28 січня 2003 p.;

2) Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаний 24 грудня 2003 р. в м. Керч (АР Крим), а також Угоду про формування Єдиного економічного простору, підписану 19 вересня 2003 р. у м. Ялта (АР Крим).

23 квітня 2004 р. набув чинності Договір між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, підписаний двома державами 28 січня 2003 року і ратифікований Законом України від 20 квітня 2004 року.

19 квітня 2005 р. Президент України Віктор Ющенко виступив у Конгресі США. До нього такої честі з очільників інших держав удостоїли тільки Вінстона Черчілля, Нельсона Манделу та Леха Валенсу.

5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі (COT) прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі (м. Марракеш, Марокко, 15 квітня 1994 p.). цього дня у м. Женева (Швейцарія) Президент України Віктор Ющенко та керівники COT підписали Угоду про вступ України до Світової організації торгівлі, яку парламент України 10 квітня 2008 р. ратифікував. 16 травня 2008 р. Україна стала 152-м офіційним членом цієї авторитетної світової організації.