Декларація Генерального секретаріату

27 червня 1917 р.
Шановні збори!
Центральна рада досягла в своїй національно-політичній діяльності серйозного, відповідального моменту. З виконавчого органу поєднаних партійних і громадських груп, яким вона була в початку революції, вона стала вищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом всього організованого українського народу.
Ми в своїй особі, в особі Української Центральної ради, даємо картину формації влади, але влади цілком нової, сучасної, опертої на зовсім інші підвалини, ніж стара європейська, і особливо російська дореволюційна власть. Не фізичне та економічне насильство; не темнота, затурканість і економічна залежність класів поневолених; не застрахування та гіпнотизування релігією; не нацьковування одної частини пригноблених на другу – не такі засоби дали нам, зібраним отут, право і силу вирішувати норми життя, обов’язкові для кожного, хто визнає себе українцем.
Це право родилось і виросло з одного довір’я, чистого, не підмішаного ніяким примусом, законним чи незаконним. І Центральна рада, приймаючи на себе ту волю і довір’я народу, стала невідділеною, органічно злитою частиною цього великого цілого.
Кожний день поширює й поглиблює ту сконцентровану волю. Різні формації української демократії підливають у спільний резервуар могутньої сили, самі в той же час черпаючи з його.
І в сей момент ми стоїмо якраз на самій важній, але в той же час на самій критичній порі нашого формування. Ми вступили в ту зону, де стираються межі двох влад – моральної і публічно-правової.
Ми вже не можемо сказати, в якій саме половині більше чи менше стоїмо. Розмір і сила нашої моральної влади остільки розрослися, що вона сама собою, під натиском логічного ходу подій без болю й без заколоту перетворюється у справжнє народоправство.
Народ своїм чуттям найкраще розуміє ідею справжнього народоправства, ідею демократичної влади, яка іде знизу, а не згори, яка є для народу, а не народ для неї. Українська демократія сконцентрувала свою волю в Центральній раді, в ній поклала найкращу оборону своїх інтересів і через те тільки їй і може вірити. А звідси вже випливає зовсім логічний висновок: коли довір’я, то довір’я до кінця, в усіх сферах як національного, так економічного, політичного і державного життя.
Тут нема ворожнечі до Петрограда, але є цілковита байдужість до його, бо українська демократія має свою власну владу, яку сама витворила і якій цілком довіряють.
Але легше довіритись, ніж справдити чиєсь довір’я. А особливо, коли те довір’я походить од частини во ім’я інтересів цілого, бо ми поки що представники довір’я не всього цілого, а тільки певної частини його. Ми знаємо, що та частина є велика, ми знаємо, що друга частина силою природнього ходу життя дійде незабаром до того самого.
Але поки вона не дійшла, поки ці частини не злились в одне ціле, процес нашого формування, значить, теж не скінчився. А через те не закінчився й процес перетворення моральної влади в публічно-правову, повномочну, з усіма властивими їй компетенціями, функціями і апаратами.
І от завдання Центральної ради в сей критичний, переходовий момент є прискорення цього процесу, допомога йому.
Генеральний секретаріат як виконавчий орган Центральної ради, котрому вона передає в сій сфері свою повну власть, тільки так і розуміє своє призначення.
Головним завданням Центральної ради до деякого часу було об’єднання української демократії на грунті тільки національно-політичних домагань.
Але життя потроху розсунуло ці вузькі рамці. Самих національно-політичних домагань стало мало, час ставить вимоги ширші: народ хоче об’єднатись для задоволення і розв’язання всіх питань, які висуває йому і економічна, і соціальна обстановка. І через те Центральна рада мусила поширити свою платформу, мусила стати національним Соймом, в якому мають освітлюватися і розрішатись всі ті питання, які висуває життя.
І тому-то утворення Генерального секретаріату було необхідним щаблем розвитку іншого представницького органу. Тому-то інститут Генерального секретаріату має обхоплювати всі потреби українського народу. Згідно з цими потребами, поділено роботу між окремими секретарями: по внутрішніх справах, фінансових, судових, продовольчих, земельних, освітніх, межинаціональних, праці, доріг, військових, торгу, промисловості.
Найпершою перешкодою до планомірного переведення цієї роботи є недостача політико-соціальної і національної свідомості і мала організованість народних мас. В цьому криється найбільша погроза і загальним здобуткам революції, організації автономного ладу на Україні, котрий є найкращим закріпленням тих здобутків. 
Цією стороною життя нашого народу має займатись Генеральний секретаріат по внутрішніх справах. В його концепції має бути вся справа організації, агітації, пропаганди. В Секретаріаті внутрішніх справ мають бути сконцентровані різні громадсько-адміністративні апарати, утворені українською демократією до сього часу. Вони досі існували і працювали окремо, відірвано один від одного, не поєднані одним планом, одною системою. Тепер це має бути один апарат, складений з різних частин, але під керівництвом генерального секретаря внутрішніх справ.
Організація і освідомлення мас є перша, необхідна, найголовніша підвалина дальшого будівництва. А слідуючим щаблем сього будівництва, заснованого на свідомості і організованості, є перебудова місцевої і загальнокрайової адміністративної влади; сільські, містечкові та волосні адміністративні органи, земські управи, повітові комісари, городські думи, губернські комісари, словом, вся організація влади може стати в органічний зв’язок з Центральною радою тільки тоді, коли демократія, яка утворює ці органи, стоїть також в тісному зв’язку з Центральною радою.
І це є друге завдання Секретаріату в справах внутрішніх: себто пристосування всього адміністративного механізму до потреб організованої, усвідомленої демократії і підготовлення за допомогою цього самого апарату ще дальшого щабля – організації єдиної крайової автономної влади в порозумінні з демократіями інших національностей на Україні.
Маючи на увазі, що той стан, який зайняла Центральна рада, – є стан будування нового політичного життя на Україні з усіма наслідками, які випливають з цього стану, Генеральний секретаріат в справах фінансових вважає необхідним розробити основи фінансової політики на Україні.
Звісно, фінансової справи ми не можемо зразу ставити на цілком державний грунт, а повинні обходитись поки що засобами, які мають в своїй основі майже виключно моральну силу. Одначе, разом з цим мається на думці вести підготовчу працю так, щоб і Україна в фінансових справах могла стати цілком на державний грунт тоді, коли їй прийдеться ці справи впорядкувати як автономній державі. 
Завданням Секретаріату в справах судових має бути підготовка судових інституцій на Україні до тих форм і того стану, в якому вони мають бути в автономній Україні. Ця робота має розпадатись на підготовку справи українізації та демократизації суду і виробу відповідних законопроектів, котрі б намітили ті форми суду, які відповідали б автономному ладу на Україні.
Секретаріат в справах міжнаціональних має на меті об’єднати роботу всіх національностей Росії для боротьби за автономно-федеративний лад Російської Республіки та для порозуміння українців на цих основах з іншими національностями. На першому плані перед Секретаріатом міжнаціональних справ стоїть скликання з’їзду представників народів та областей Росії і підготовлення матеріалу до сього з’їзду. Поруч стоїть справа якомога скорішого порозуміння з демократією національних меншостей на Україні.
В справі народної освіти Секретаріат має на меті насамперед з’єднати в своїх руках все керування шкільною освітою, а власне: догляд за переведенням на місцях українізації школи, організації видання підручників, відшукання і приготування учителів для шкіл та поміч в згуртуванню їх у професіональні товариства.
В справі позашкільної освіти Секретаріат має на меті запомогу культурним товариствам. Для здійснення своїх завдань у шкільній справі Секретаріат має подбать про створення Всеукраїнської шкільної ради, яка носитиме територіальний характер, а зараз має скористуватися існуючим органом влади, як-от шкільні округи, або громадськими інституціями, з якими зав’яже самі тісніші стосунки. Для постійного зв’язку з місцями Секретаріат має на меті завести своїх спеціальних комісарів по народній освіті.
Секретаріат в справах земельних в першу чергу має подбати про правильну організацію волосних, повітових і губернських комітетів по Україні та рад селянських депутатів; має направляти діяльність цих організацій на шлях громадського порядкування не тільки земельною власністю, але і сільськогосподарським інвентарем. Щоб об’єднати діяльність земельних комітетів, Секретаріат має подбати про утворення Українського крайового земельного комітету.
Разом з тим той же Секретаріат має подбати про утворення українських кооперативних центрів.
В цілях підготовки до Установчих зборів Секретаріат має підготовити на підставі постанов Всеукраїнського селянського з’їзду проект земельного закону. В тому числі і ту його частину, яка повинна розмежувати компетенцію Всеросійського парламенту і Українського Сойму в земельних справах.
В продовольчій справі Секретаріат ставить своєю задачею об’єднати роботу продовольчих органів на Україні і внести в неї ту планомірність, якої їй досі бракувало. Перед Секретаріатом стоїть основна задача створити Всеукраїнський центральний продовольчий комітет, який має забезпечити автономію України в продовольчій справі та подбати про відповідне постачання українським хліборобам потрібних в їх господарствах продуктів та знаряддя.
Завданням Секретаріату в справах військових є українізація війська як в тилу, так, по змозі, на фронті, пристосування військових округ на Україні і організації їх до потреб українізації війська.
Ведення роботи Генерального секретаріату у всіх згаданих справах в зазначених вище межах вимагає впорядкування відповідної канцелярії, і тому в склад Секретаріату введено генерального писаря, найближчим завданням якого являється – завідування ділами всього Генерального секретаріату, бути зв’язком між окремими генеральними секретарями у внутрішніх організаційних справах Секретаріату, відповідна постановка інформації про діяльність Генерального секретаріату, між іншим, і через періодичний орган Генерального секретаріату.
Приступаючи до великої відповідальної роботи, сподіваючись на повне довір’я і піддержку Центральної ради, Генеральний секретаріат покладе всі сили, щоб виконати ту роботу на користь відродженого народу українського і тих національних меншостей, що разом з ним заселяють Україну.
Усі наші зусилля будуть іти на те, щоб не допустити Україну до винищення, дезорганізації та анархії. І хто б ту дезорганізацію не вносив нам, чи темні сили контрреволюції, чи анархістичні елементи українства, чи помилки і ворожнеча Тимчасового центрального уряду, ми з усіма дезорганізуючими силами будемо боротись неухильно і нікому не дозволимо гальмувати справу будування нового життя в нашім краю.
Генеральний писар П.Христюк

(Вісти з Української Центральної ради. 1917. № 10. Червень).