Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Субота, 23.09.2017, 22:02






Головна » Статті » Персоналії

Вернадський Володимир

ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

Великий учений, мислитель і гуманіст Володимир Іванович Вернадський посідає одне з найпочесніших місць у світовій науці поряд з такими її велетнями, класиками природознавства, як Ісаак Ньютон, Чарлз-Роберт Дарвін, Альберт Ейнштейн. Творчий доробок В. Вернадського охоплює найрізноманітніші галузі знань. Його глибокі й надзвичайно оригінальні ідеї і досі не втратили своєї актуальності. Він — основоположник таких нових напрямів природознавства, як геохімія, біогеохімія, радіогеологія, вчення про біосферу. В. Вернадський досліджував природу в її тісному зв’язку з історією людського суспільства, що, власне, становило підвалини світогляду й наукової діяльності вченого. Великого значення надавав він художній літературі, образотворчому мистецтву й музиці. Цей ще один вимір, спосіб пізнання природи, людини, космосу, наснажував його, спонукаючи до творчості навіть у похилому віці.

Хоч В. Вернадський народився в Петербурзі (12 березня 1863 p.), дитинство минуло в Харкові та Полтаві. З Україною він був тісно пов’язаний як походженням, так і родинними стосунками. Володимирів прапрадід Василь Іванович, запорозький козак, брав участь у боротьбі Б. Хмельницькогого проти польських поневолювачів. Батько Іван Васильович, блискуче закінчивши Київський університет, завідував у ньому кафедрою політичної економії, потім був професором Московського університету, Головного педагогічного інституту та Олександрівського ліцею в Петербурзі, видавав журнал «Экономический указатель», брав активну участь у діяльності Волинського економічного товариства, підтримував творчі зв’язки з М. Чернишевським та М. Максимовичем, особисто знав Л. Толстого й Т. Шевченка. Його розповіді про таємне Кирило-Мефодіївське товариство й боротьбу українського народу за свою незалежність пробуджували в сина цікавість до історії, політичної економії, філософії та інших наук. Мати Ганна Петрівна походила з українського старшинсько-дворянського роду Константиновичів. Володіючи чудовим голосом, співала в хорі М. Балакірєва. В домі Вернадського часто лунали українські народні пісні.

1868 р. родина переїжджає з Петербургу до Харкова, де Володимир 1873-го вступає до класичної гімназії. Багато читає, знайомиться з творами українських письменників. Однак три роки згодом батьки повертаються до Петербургу, й він продовжує навчання уже в місцевій гімназії. Захоплюючись історією України, опановує польську мову, якою тоді друкувалося чимало творів українських авторів. В останніх класах досліджує історію закарпатських українців, що перебували під владою Австро-Угорської імперії, і навіть починає писати свою першу наукову працю «Угорская Русь с 1848 г.», яка, на жаль, так і не була завершена. В ті роки допитливий юнак поринає в наукову літературу. Те, чого не могла дати класична гімназія, бере з книжок і з спілкування зі своїми талановитими товаришами А. Красновим, А. Зайцевим, €. Ремезовим, а також друзями дому Вернадських. 1881 р. Володимир вступає на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Він серйозно займається астрономією, слухає лекції на математичному відділенні, а також з анатомії, історії, філології, юриспруденції та інших дисциплін, що їх викладали видатні вчені, зокрема Д. Менделєєв, А. Бекетов, І. Сеченов, О. Бутлеров, глибоко вивчає мінералогію та кристалографію під керівництвом В. Докучаєва— засновника наукового ґрунтознавства,— бере участь у його експедиції з метою визначення якості ґрунтів Нижегородської губернії. Матеріали кількарічних спостережень лягли в основу перших самостійних наукових праць В. Вернадського. Згодом він вирушає в нову експедицію для дослідження ґрунтів Кременчуцького повіту Полтавської губернії, бере участь у підготовці першої в Росії карти ґрунтів цієї губернії. Великий вплив на формування наукових інтересів і світогляду В. Вернадського мав Д. Менделєєв, змістовні лекції якого пробудили в свідомості дослідника-початківця космологічні й космографічні ідеї, а також А. Бекетов — один із перших дарвіністів Росії. Дедалі більше приваблювали Вернадського природничі науки. Він писав: «Я хочу особисто побачити країни й моря, що про них читав у книжках. Хочу бачити як природу, так і людей. Хочу піднятися вгору, в атмосферу... Чим більше знань, тим сильніший працівник на цьому полі». Цікавлять його й різноманітні соціально-політичні та моральні проблеми. Він бере участь у студентських заворушеннях 1882 р. в Петербурзі, вступає до молодіжного науково-літературного товариства й обирається членом його керівної ради.

Закінчивши 1885 р. університет, В. Вернадський залишається завідувати кабінетом мінералів. Молодий натураліст упорядковує і поповнює колекції, а також активно займається, як свідчать численні архівні документи та його записи й нотатки, найрізноманітнішими проблемами — фізики, хімії, геології, ґрунтознавства, мінералогії, кристалографії та інших природничих наук. Того ж року він разом з А. Красновим веде спостереження за метеорним потоком у сузір’ї Андромеди, а 1886-го разом з талановитим астрономом І. Клейбером досліджує будову і склад метеоритів.

1885 р. Вернадський зустрічається з Наталкою Старицькою. їх об’єднували не лише спільні духовні інтереси, а й глибока взаємоповага і дружні почуття, які невдовзі переросли в кохання. У вересні 1886 р. вони обвінчалися. В сім’ї Старицьких поставились до Володимира тепло й приязно. 1887 р. в молодого подружжя народився син, якого назвали Георгієм. Наступного року в житті Вернадського сталися ще дві події: одна радісна — 27 квітня з’явилася на світ дочка Ніна, а друга сумна — в листопаді померла його мати. Протягом 1895—1897 pp. В. Вернадський споряджає три геолого-мінералогічні експедиції: спершу на Урал, потім — у Крим, на Керченський і Таманський півострови, і на Кавказ. Як відомо, 1896 р. французький фізик А. Беккерель дослідив радіоактивне випромінювання солей урану. Два роки згодом подружжя П. і М. Кюрі відкрили радіоактивні елементи — радій і полоній. В. Вернадський був першим у світі ученим, який дійшов висновку про можливість утворення таких радіоактивних елементів, котрі під час розпаду даватимуть незмірно більше енергії. Свою доповідь на цю тему він зробив на загальних зборах Російської Академії наук 1910 р. Склавши магістерські іспити з мінералогії, геології та аналітичної хімії, В. Вернадський у 1888—1890 pp. навчається за кордоном: спочатку в Італії, потім — у Німеччині під керівництвом відомого кристалографа П. Грота; бере участь у геологічних екскурсіях в Альпи та Уельс, а також у IV Геологічному конгресі, на якому його обирають членомкореспондентом Британської асоціації наук. Якийсь час працює в добре обладнаних лабораторіях Луї Ле-Шательє і Фуке (Франція). Після захисту 1891 р. магістерської дисертації він — приват-доцент Московського університету — започатковує нову природознавчу науку — генетичну мінералогію, яка змінила тодішні уявлення в кристалографії. Захистивши докторську дисертацію 1897 p., В. Вернадський у січні наступного року стає професором Московського університету, публікує курс лекцій з мінералогії, низку розвідок у галузі кристалографії, займається історією природознавства, досліджуючи взаємозв’язок точних наук з філософією, релігією, мистецтвом, загальною культурою та соціальними умовами життя людей різних епох. Відомого вченого обирають членом Українського наукового товариства (Київ), Полтавського товариства «Просвіта», Наукового товариства їм. Шевченка (Львів), Товариства дослідних наук при Харківському університеті, Волинського наукового товариства та багатьох інших. Йому пропонують друкувати свої наукові праці в місцевих виданнях, просять надіслати зразки мінералів. Навесні 1917 р. внаслідок хвороби легенів В. Вернадський переїжджає до Полтави й займається дослідженнями в галузі біогеохімії, пише фундаментальну працю про живу речовину. 1918 р. він отримує запрошення професора М. Василенка взяти участь у широкій культурній роботі в Києві, де передбачалося заснування Української Академії наук. В. Вернадський з радістю прийняв цю пропозицію. Великий досвід громадсько-політичної і науково-організаційної діяльності, безперечно, став йому в пригоді. Він очолює три основні комісії: для вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук, з вищих навчальних закладів і наукових установ та створення Національної бібліотеки. В. Вернадський обирається академіком і першим президентом Української Академії наук (з 1921 р.— Всеукраїнська АН (ВУАН), а з 1937-го — АН УРСР), керує роботою її правління, бере активну участь в діяльності фізико-математичного відділення Академії, сприяє формуванню в ній прикладних і технічних галузей, а також створенню спеціальних установ цього профілю, чого не було в більшості академій наук світу. Крім того, працює в Українському геологічному комітеті, очолює Комісію з вивчення природних продуктивних сил України, засновує в Києві лабораторію експериментальних біогеохімічних досліджень, що стало підґрунтям для розвитку наукової школи вивчення живої речовини.

1919 р. В. Вернадський виїжджає на лікування до Криму, де після одужання працює на фізико-математичному факультеті Таврійського університету в Сімферополі. У вересні 1920 р. його обирають ректором цього університету. Тут він організовує лабораторію для вивчення ролі живих організмів та мінералогенезу, активізує діяльність різних наукових осередків, зокрема Товариства з вивчення природних продуктивних сил Криму. У січні 1922 р. В. Вернадський переїхав до Петрограда. За його участю в складі АН СРСР було створено Державний радієвий інститут (1922), Комісію з історії знань (1926), Відділ живої речовини (1927) та інші наукові установи. 1938 р. при радієвому інституті почав діяти споруджений за допомогою В. Вернадського перший у країні циклотрон. На початку 2-ї світової війни він та його учні академіки А. Ферсман і В. Хлопін — виступили ініціаторами прискорення досліджень у галузі фізики атомного ядра. З цією метою було створено відповідні лабораторії, зокрема у Фізико-технічному інституті, де почав працювати І. Курчатов. Зусилля талановитого колективу увінчались успіхом — уже в 1947 р, з’явилася атомна зброя і незабаром розпочалося використання атомної енергії в мирних цілях. Перебуваючи з 1941 р. в евакуації у Кокчетавській області Казахстану, В. Вернадський пише монографію про біосферу та ноосферу, яку він вважав головною книгою свого життя. 1944 p., вже після повернення до Москви, була опублікована остання стаття В. Вернадського «Несколько слов о ноосфере».

В листопаді вчений захворів на запалення легенів і 6 січня 1945 р. помер. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі.

Але життя його ідей продовжується. Наукові праці В. Вернадського є не лише величезним внеском у скарбницю світової науки. Вони принципово змінили світогляд XX ст., визначивши роль людини та її творчої думки в еволюції біосфери, давши змогу по-новому побачити довкілля як середовище нашого життя, порушивши багато актуальних проблем і накресливши шляхи їхнього подальшого розв’язання.

 

 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 182 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017