Валер'ян Петрович Підмогильний

основоположник української літератури XX століття, народився 2 лютого 1901 року в с. Чаплі під Катеринославом в селянській сім'ї. Рано виявив неординарні здібності до навчання, тому після церковно-приходської школи пішов до Катеринославського реального училища, яке закінчив 1918 року з похвальною грамотою. Одразу ж вступив на математичний факультет Катеринославського університету, але матеріальна скрута змусила облишити навчання і йти працювати до школи. 1920 року виходить друком перша книжечка Підмогильного з 9 оповідань. Збірка привернула увагу критики принципово визначеною платформою творчості.

Підмогильний свідомо тягся до європейської літератури, особливо французької класики, якою захоплювався з дитинства. Двадцятилітнім юнаком він переклав філософський роман Анатоля Франса "Таїс", а згодом - цілу бібліотечку французьких майстрів слова останніх двох століть (Дідро, Мопассан, Вольтер, Гюго, Бальзак, той же Франс).

Усупереч офіційному твердженню про верховенство змісту над формою письменник утверджував для української прози національність змісту і європейські форми. Він досить рішуче заявив про себе як прихильник інтелектуальної прози, котрої так бракувало нам на початку століття. Особливо яскраво розкрився талант Підмогильного в романі "Місто" (1928), який був сприйнятий за досягнення всієї групи МАРС (Майстерня революційного слова). А в МАРСі були неабиякі майстри - Г. Косинка, Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник... Не менш гострим був і наступний його роман "Невеличка драма" (1930), який зміг вийти лише в журнальному варіанті.

8 грудня 1934 року у Будинку творчості під Харковом, де письменник працював над останнім своїм твором "Повість без назви", Підмогильного було заарештовано. Йому інкримінувалося, нібито він "брав участь у роботі терористичної організації". Слідство в Харкові, а потім у Києві велося по групі "контрреволюційної боротьбистської організації", до якої були "приписані" ще Є.Плужник, М.Куліш, В.Вражливий, М.Любченко (Кость Котко), О.Ковінька, Г.Майфет - всього сімнадцять чоловік.

На всіх допитах відповідав слідчим однією фразою: "Винним себе не визнаю".

Слідчий тричі просив розпорядження продовжити строк слідства, поки врешті в протоколі від 11 січня 1935 р. з'явився запис буцім зі слів В.Підмогильного: "Останнім часом я належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії". Але на допиті 19 січня 1935 року письменник заявив: "Я не належав до організації... Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться... Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський..."

За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року був засуджений на десять років позбавлення волі. Опісля відправлений до Соловецького табору особливого призначення.

9 жовтня "особлива трійка" УНКВС Ленінградської області переглянула справу В.Підмогильного і визначила новий вирок - розстріл, який і був здійснений 3 листопада 1937 року.

Реабілітований В.Підмогильний посмертно 4 серпня 1956 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР.