Т. Г. Шевченко

прожив коротке і тяжке життя. Народився 9 березня 1814 року. Помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною.

Тарас залишився круглим сиротою, коли йому було 11 років. Пізніше хлопець потрапив до двору пана Енгельгардта, який віддав вісімнадцятирічного юнака на чотири роки В.Г.Ширяєву — «разных живописных дел цеховому мастеру», щоб зробити з обдарованого козачка свого дворового художника.

Саме тут Шевченко вперше дістав змогу вчитися живопису. Тут він зустрів відомого художника І.М.Сошенка. Вражений талантом юнака, Сошенко познайомив його з визначними діячами російської культури — Брюлловим, Венеціановим, Григоровичем, Жуковським, які високо оцінили здібності Шевченка.

22 квітня 1838 року друзі викупили Тараса з кріпацтва. Збулася мрія Шевченка, він став відвідувати класи Академії мистецтв — вищого художнього учбового закладу Росії, а згодом став одним з найулюбленіших учнів Брюллова.

Навчаючись в Академії, Шевченко виявив себе не лише як обдарований художник, а і як талановитий поет. Ні нарікання вимогливого вчителя, наставника та вихователя Брюллова, який в особі Шевченка хотів бачити тільки художника, ні надмірне завантаження — ніщо не могло зупинити творчого пориву Шевченка-поета.

На початку 1840 року поет видав невеличку збірку своїх творів під назвою «Кобзар».

Навесні 1846 року Шевченко довідався про заснування таємної організації — Кирило-Мефодіївського братства, одним з організаторів якого був тоді молодий професор Київського університету, історик і письменник М.І.Костомаров. Поет зблизився з його найрадикальнішими представниками. Через рік більшість членів цього братства було заарештовано. Півтора місяця просидів Шевченко у холодному казематі в Петербурзі, він написав там 13 віршів, які згодом були об'єднані у цикл під назвою «В казематі». Микола І, остерігаючись гарячого слова поета, заслав його у солдати в далекі зауральські степи. У вироку, винесеному без суду і слідства, не було зазначено строку покарання, до того ж було заборонено писати і малювати.

Незважаючи на сувору заборону, Шевченко потай писав і малював. У засланні він створив чимало віршів і кілька поем, зробив багато малюнків, портретів.

Та знайшлися такі, що донесли на Шевченка. Зробили обшук, поета арештували, а потім заслали на півострів Мангишлак у Новопетровське укріплення. Сім років, які провів там Шевченко, були найважчими в його житті. Вони остаточно зруйнували здоров'я поета. Він страждав від безглуздої, принизливої і важкої солдатської муштри. Страшенно гнітила засланого поета самотність.

Друзі поета робили все можливе, щоб полегшити його тяжку долю, всіляко допомагали йому морально і матеріально.

2 серпня 1857 року Тарас Григорович назавжди залишив Новопетровське укріплення. 20 вересня 1857 року він прибув у Нижній Новгород. Там його затримала поліція і тримала під пильним наглядом. 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1858 року, у день свого народження, Шевченко одержав радісну звістку про дозвіл жити в Петербурзі.

Влітку 1859 року він поїхав у рідне село Кирилівку, де жили його рідні. Побував на Чернігівщині, Черкащині, у Києві. Зустрічався з кріпаками, панськими слугами, робітниками цукроварень, читав їм свої твори, вислуховував. Спілкуючись із людьми, споглядаючи картини рідної природи, поет сказав: «Яке гарне буття поета, якби він міг бути тільки поетом і не громадянином».

Останній рік життя поет дуже тяжко хворів. Л. В. Тарновська писала своєму синові: «Бідний Шевченко хворий, і я боюсь, чи не водянка у нього в грудях; він не лежить, але рухи його важкі й обличчя набрякло... Тарас Григорович в останній рік життя часто непритомнів, і доводилося везти його додому, як хворого».

На автопортреті, написаному у 1860 році, на обличчі Шевченка помітні явні ознаки набряклості, що свідчить про тяжку хворобу серця. Життя поета згасало. Помер поет 26 лютого 1861 року.