Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Субота, 23.09.2017, 21:50






Головна » Статті » Персоналії

Русова Софія

РУСОВА СОФІЯ

Однією з найвизначніших постатей українського патріотичного руху, талановитим педагогом-просвітителем, вченим із світовим ім’ям була Софія Федорівна Русова.

Народилася вона 18 лютого 1856 р. в с. Олешня на Чернігівщині в родинному маєтку Ліндфорсів. Батько Софії — Федір Ліндфорс, швед за походженням, тривалий час перебував на російській військовій службі в Сибіру, де виконував обов’язки ад’ютанта генерал-губернатора Омська Жерве, чарівна донька якого — Ганна Жерве — згодом стала його дружиною. Після народження сина Олександра і доньки Марії полковник Ліндфорс вийшов у відставку і оселився з родиною у мальовничому маєтку на Чернігівщини Софія була п’ятою дитиною в сім’ї (сестра Наталка і брат Володимир Померли в дитинстві), і на неї спрямовували любов і турботу старші Ліндфорси. У сім’ї панувала французька мова, виховання дітей відповідало кращим традиціям просвітительства XVIII ст. Але великий вплив на формуванні світогляду юної Софії мало українське оточення олешнівського маєтку — простори рідної Чернігівщини, народні співи і свята.

1865 р. сім’я Ліндфорсів переїжджає до Києва. Софія навчається у Фундуклеївській жіночій гімназії, яку 1870-го закінчує із золотою медаллю. У Києві Софія і Марія потрапляють у середовище українських інтелігентів-просвітителів, зокрема родини Лисенків-Старицьких. Пізніше Софія Федорівна згадувала: «...з цим знайомством у наше родинне життя вперше вступив свідомий український елемент». Сестри Ліндфорс відвідують збори Київської громади, спілкуються з П. Чубинським, М. Старицьким, М. Лисенком, М. Драгомановим. їхнє духовне життя не розходиться з громадським. 1871 р. вони заснували у Києві перший дитячий садок. У 1872—1873 pp. у їхньому будинку відбулись прем’єри українських музичних вистав М. Лисенка «Чорноморський побут» і «Різдвяна ніч». У цей час Софія знайомиться з Олександром Русовим (1847—1915) — громадським діячом, земським статистиком, етнографом. Він «перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив українською мовою і без довгих промов та роз’яснень збудив у мене ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа»,— писала Софія Федорівна у «Моїх споминах» (видрукувані у збірнику «За сто літ», 1928). 1874 р. Русов і Софія Ліндфорс переїжджають до Петербургу, де вінчаються ЗО серпня в церкві св. Симеона. Цікавим є той факт, що весільним подарунком подружжю Русових була композиція М. Лисенка «Золоті ключі», написана композитором на теми народних пісень. Беручи активну участь у роботі українського земляцтва в Петербурзі, Русови плідно працюють над підготовкою до друку повного тексту «Кобзаря» Т. Шевченка, а 1876-го видають його у Празі. Повернувшись влітку того ж року на батьківщину, О. Русов продовжує займатися земською статистикою, а Софія засновує першу в Чернігові громадську бібліотеку.

1879 р. Русови купують невеличке господарство під Борзною (на Чернігівщині), і тут проводять просвітницьку роботу серед населення. Крім того, Софія вчиться фельдшерства. Громадська діяльність і прогресивні погляди Русової привернули увагу царських чиновників, і 1881 р. її було ув’язнено за зв’язки з російськими революційними колами. Відтоді вона постійно перебувала під пильним нагляд поліції. 20 років тяглися політичні переслідування, вона переходила з однієї тюрми до іншої, з тюрми — під поліцейський нагляд і знову до тюрми, витримала 15 обшуків. У тюрмі Русова почала писати («Дети тюрьмы» і «Дунька Криворучка» були видрукувані в «Одесском вестнике»). На вимогу адміністрації Русовим доводилося постійно переїжджати, але повсюди вони брали активну участь у громадському житті. Софія Федорівна відкривала неофіційні дитячі садки (у Чернігові, Харкові, Херсоні, Полтаві), друкувалася в періодичній пресі. Була почесним членом Харківського товариства грамотності, членом київської і чернігівської «Просвіти». Педагогічний талант Русової повною мірою розкрився у вчительській практиці й теоретично-методологічних праях. З 1909 р. вона викладала на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві. С. Русова разом із Г Шерстюком заснувала и редагувала педагогічний журнал «Світло», що виходив українською мовою в Києві 1910 — 1914 pp. і був присвячений питанням шкільного, позашкільного та сімейного виховання, висвітлював проблеми української культури і науки. У серпні 1917 р. на пропозицію генерального секретаря з народної освіти Української Народної Республіки І. Стещенка Русова очолила відділ дошкільної і позашкільної освіти, брала участь у створенні програми розвитку національної школи, сприяла активізації процес) дерусифікації шкіл і влаштуванню курсів українознавства. Вона особисто складала підручники з географії і французької мови, популярні Історико-географічні нариси для самоосвіти. Серед них «Братства в Юго-Западной Руси», «Братья Гракхи», «Днепр и Приднепровье», «Как болгары добыли себе свободу», «Чехія та її національне відродження», «Швейцарія, вільна народна республіка» та «Український буквар», який уклала за підручником О. Потебні.

1921 р. почала читати лекції, з педагогіки в Українському університеті в Кам’янці-Подільському. Теоретичний доробок Софії Русової сприяв виробленню концепції дошкільного й позашкільного виховання на засадах багатовікової культурної спадщини українського нараду, розроблені нею методи виховання та навчання знайшли відображення у працях: «Дошкільне виховання», «Методика початкової географії», «Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл», «Методика колективного читання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика», «Сучасні течії в новій педагогіці», «Роль жінки в дошкільному вихованні», «Дещо про дефективних дітей», «Моральні завдання сучасної школи». На жаль, педагогічна діяльність Русової на Батьківщині обірвалася із закриттям Українського університету. Встановлення більшовицької влади змусило Русову емігрувати в грудні 1921 р. з радянської України за кордон. Але й там не залишила викладацької та громадської роботи. З 1922 р. вона — професор Української господарської академії в Подєбрадах, з 1023-го — професор педагогіки Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. В еміграції бере активну участь у жіночому русі, очолює Всесвітній союз українок, співробітничає в журналі «Жіноча доля». Саме життя і діяльність Русової стверджували право жінок на рівність у суспільстві, їхню здатність займатися політикою і виробництвом, розв’язувати наукові й культурні проблеми нарівні з чоловіками. Русова присвятила славетний Жінкам України свої монографії «Малорусские женщины XVII вв.» 1914 та «Наші визначні жінки. Літературні характеристики-силх є* и* (1934). Вони містять біографії Наталії Кобринської, Уляни Кравченко» Марка Вовчка, Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Христі Алчевської, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олександри Єфименко та ін. Перу Русової належать біографічні нариси українською і російською мовами про видатних діячів української та світової історії, зокрема; «Биография Гарибальди, освободителя Италии», «Біографія Г. Ф. Квітки-Основ'яненка». «Божа іскра. Оповідання про Рафаеля», «Странник Григорий Сковорода», «Тарас Григорович Шевченко, український народний поет», «М. П, Драгоманов, його життя і твори». Софія Русова прожила довге, важке, але щасливе життя; залишивши по собі добру пам’ять у серцях співвітчизників в Україні та за її межами.

Померла вона 5 лютого 1940 р. у Празі, до останніх днів проповідуючи ідеї гуманізму та просвітительства.

Її сини — Михайло і Юрій Русови — також залишили помітний слід в українському громадському та науковому житті, Михайло — як політичний діяч (він один із засновників Революційної української партії); Юрій — як вчений-біолог, іхтіолог, автор близько 30 наукових праць. Нещодавно відновлено «Союз українок», однією з фундаторок якого на початку 20-х pp. була Русова. 1990-го ця організація влаштувала першу наукову конференцію, присвячену її пам’яті. На Батьківщину ім’я Софії Русової почало повертатися лише кілька років тому. З нагоди 135-річчя від дня народження у с. Олешня встановлено меморіальну дошку. Близько до серця сприймаються слова, вирізьблені на камені нащадками: «Світло душі твоєї засяяло у рідній Олешні і світить всій Україні в її невпинному поступі до волі, до відродження».

 

 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 128 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017