РИЛЬСЬКИЙ МАКСИМ

Одного з найяскравіших представників української літератури XX ст. М. Рильського небезпідставно порівнювали з великим австрійським поетом Р. М. Рільке. Але він знаний не тільки як видатний поет, а й як невтомний перекладач, відомий учений і громадський діяч, академік АН України, директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії.

Народився М. Рильський 19 березня 1895 р. в Києві у сім’ї відомого українського вченого-етнографа й громадського діяча Тадея Рильського. Мати, проста селянка, походила з с. Романівки (тепер Житомирської обл.). Там минули дитячі Максимові літа. Це село на мальовничих берегах Унави він завжди згадуватиме з приємністю. У Києві М. Рильський якийсь час жив у родині М. Лисинка. Саме тут, у колі видатних діячів української культури, формувалася його національна свідомість. Закінчивши гімназію, він 1915 р. вступив до Київського університету. Однак навчання перервала громадянська війна. Голод, холод, розруха змушували шукати засобів до існування. Про цей період свого життя М. Рильський писав: «А далі — і навчання в Київському університеті (спочатку на... медичному, потім на історико-філологічному факультеті), і місяць лютий 1917 року, і оманливе марево «безкровної революції», і неясні пориви, надії та мрії, і великий, суворий Жовтень, і вчителювання в сільській, а потім у міській школі, і літературна робота з піднесеннями й занепадами, і письменницькі суперечки та боротьба угруповань...» Свій перший вірш «Прошак» М. Рильський написав, коли йому було 7 літ. «А там уже пішло й пішло,— згадував він у автобіографічних записках,— і «поеми», і «драми», і «трактати»... Так і залишився я людиною, що не може байдужно дивитись на білий несписаний папір...»

У грудні 1907 р. газета «Рада» надрукувала його вірш «Сон». Це був перший опублікований твір М. Рильського. А по кількох роках світ побачила перша збірка «На білих островах» (1910). Тоді юному поетові виповнилося лише п’ятнадцять. Наступна, вже зріла збірка М. Рильського «Під осінніми зорями», видана 1918 р. й перевидана у неповному обсязі 1926-го засвідчила появу на літературному обрії України великого поета. Але повною мірою розкрилася сила його таланту в 20-х pp., коли одна за одною з’являються збірки «Синя далечінь» (1922), «Поеми», «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929). На них позначився вплив вершинної світової поезії, зокрема французької, а також творів таких видатних російських поетів, як О. Блок, І. Анненський, О. Пушкін. Широко використовував М. Рильський мотиви й образи античної міфології. Хоч він, як і більшість прихильників неокласицизму, стояв над проблемами сьогодення — бурхливими подіями періоду національно-визвольних змагань і державного будівництва 1917— 1920 pp. та радянізації суспільно-культурного процесу,— повністю ізолюватися від дійсності не міг В окремих творах («На світі є співучий Лянгедок», «Чумаки», «Сашко») він не приховує свого обурення тією ідейно-політичною атмосферою, що панувала тоді в радянській Україні. Нелояльність М. Рильського до більшовицького режиму викликала гострі нападки на нього з боку останнього. Поетові дорікали за відірваність від реальності, за «острови» поезії, абстрактний романтизм, ідеалізм, книжність, називали аполітичним співцем «лісових ідилій» — як при його житті, так і довго ще після смерті. Але тоталітаризм не обмежився самою критикою поета — 1931 p. М. Рильського було ув’язнено. Це стало переломним моментом у його житті. Щоб вижити і творити, він мусив постійно давати данину радянській владі. «Перебудову» поета засвідчив уже збірник «Знак терезів» (1932), яким проголошувалося активне сприйняття радянської дійсності. А далі були: «Пісня про Сталіна», збірки віршів «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір винограду» (1940). З часу ув’язнення М. Рильський видав понад 30 книг поезій і поем. Найвидатніші серед них: «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір», «Світла зброя» (1942), «Жага» (1943), «Неопалима купина», «Мандрівка в молодість» (1944). У повоєнний період вийшли друком його нові книги поезій, публіцистичних творів, зокрема: «Чаша дружби» (1946), «Вірність» (1947), «Під зорями Кремля» (1953), «На оновленій землі» (1956), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961). Процес десталінізації в СРСР не зробив помітного впливу на поетичну творчість М. Рильського, як, зрештою, і більшості поетів старшого покоління. Однак активізував його публіцистичну діяльність, спрямовану на гуманізацію культурного життя в Україні, підтримку її національного відродження кінця 50-х — початку 60-х pp. У низці своїх літературознавчих і мистецтвознавчих статей початку 60-х pp. він обережно, досить тактовно, але наполегливо й переконливо захищав українську культуру і мову від великодержавного шовінізму. М. Рильський досягнув вершин майстерності в галузі літературного перекладу. Йому належать досконалі переклади з польської класики («Пан Тадеуш» А. Міцкевича), з французької (твори Вольтера, Н. Буало, П. Корнеля, Ж. Расіна, В. Гюго), з англійської («Король Лір», «Дванадцята ніч» В. Шекспіра), з російської («Євгеній Онєгін», «Мідний вершник», «Бахчисарайський фонтан» О. Пушкіна). Відомі його переклади Крилова, Грибоєдова, Гоголя, Лєрмонтова, Некрасова, а також сучасних письменників. Він — автор перекладів багатьох лібретто українських і російських опер. Загалом у перекладацькому активі поета понад 50 книг. Це більша частина всього творчого доробку майстра слова. За переклад поеми «Пан Тадеуш» А. Міцкевича М. Рильський був відзначений Сталінською премією (1949). Його інтерпретація поеми і нині є гордістю українського перекладацького цеху. Творчість М.Т.Рильського тісно пов’язана з багатьма галузями українського мистецтва. На його тексти написано сотні музичних творів, у тому числі 7 опер, 20 кантат, ораторій, вокально-симфонічних сюїт, чимало романсів і пісень. До слова поета зверталися композитори Я. Степовий, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Вериківський, П. Козицький, Г. Верьовка, К. Данькевич, П. Майборода, С. Людкевич, Ю. Мейтус, Г. Жуковський та ін. Поет-академік написав лібретто семи опер. Крім того, здійснив нову редакцію текстів опер М. Лисенка («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена»), С. Гулака.Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), переклав українською мовою лібретто опер М. Глінки, П, Чайковського та ін. У повоєнні роки вийшло чимало наукових праць М. Рильського, серед них — розвідки про видатних поетів, статті з історії, теорії літератури, етнографії, мистецтвознавства, .мовознавства, а також ґрунтовні дослідження «Краса і велич народної творчості», «Українські думи та історичні пісні», «Природа і література», «Українська поезія дожовтневої пори», «Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу», «Поезія Адама Міцкевича». Рильський був не тільки визначним поетом і вченим», а й людиною щирої душі та доброго серця. У колі близьких друзів його звали «Максим Золоте Серце». Він любив, шанував і цінував дружбу, був чулим до чужого горя. В переліку того, що миле йому, М. Рильський першим називав «серце, для друзів одкрите». Його вірші, присвячені друзям,— своєрідний поетичний літопис дружби. Тут посвяти М. Зерову, О. Довженку, Остапу Вишні, Ю. Яновському, А. Малишку, В. Сосюрі, М. Стельмаху, П. Вороньку, А. Бучмі, І. Козловському, П. Тичині, М. Бажану, Л. Ревуцькому, О. Дейчу та багатьом іншим діячам культури. Талант і погляди М. Рильського не вписувалися в рамки тоталітарного режиму, особливо в повоєнний період, коли в Україні порядкував Л. Каганович. І поетові не раз доводилося відступати. Тоді в його творчості з’являлися хвалебні пісні про Сталіна, оди Ленінові і навіть посвята В. Молотову. За життя і можливість творити він мусив платити данину... «Життя прожите у тумані»,— так говорив про себе М. Рильський.

24 липня 1964 р. його не стало.

Відгукуючись на смерть М. Рильського, один з найвизначніших поетів української діаспори Є. Маланюк писав: «Максим Рильський — в нашу страшну, цинічно-підлу добу фактично був бранцем і закладником національної культури в лапах немилосердного ворога, який — кожної хвилини!— міг його не лише кинути до буцегарні з забороною «писати й малювати», а й просто «зліквідувати», змусивши перед тим пройти всі стадії морального душогубства: каяття, визнання «помилок», поганьблення друзів, праці й життя та, хоч і вимушеної, але завжди жахливої хули на власний Народ і власну Батьківщину». Називаючи М. Рильського «архімайстром нашої поезії, великим сеньйором нашої мистецької культури й людиною щедрого серця та виняткового особистого чару», Є. Маланюк разом з тим визначав його історичну роль як «закладний ка? нашої культури й нашої духовності, роль, до якої він не був призначений і до якої, як уроджений поет, не був здібний,..», М. Рильський зробив великий внесок у розвиток української культури та мови. Його творчість — важливий чинник нинішнього національно-культурного відродження.