Петро Петрович Гулак-Артемовський

талановитий український поет-байкар, народився 27 січня 1790 року в містечку Городищі на Черкащині. Батько його, священик городищенської церкви, походив з козаків. В родині зберігався переказ про те, що батька поетового, який відзначався палким патріотизмом, під час Коліївщини жорстоко покарали різками польські пани. Як розповідав історик Костомаров, син зберігав ці різки як пам'ятку й охоче показував їх гостям.

Одинадцяти років хлопчика віддали до бурси, а згодом - до Київської академії, яка в ті часи давала своїм учням елементи середньої та вищої освіти - не лише духовної, але й світської: в академії викладалась і математика, і початки природничих наук та медицини, і навіть французька мова.

Значно пізніше, вже дійшовши великих генеральських чинів, поет часто описував свої злигодні, що їх йому доводилося зазнати: живився недоїдками кавунів біля чумацьких возів на базарах чи просив Христа ради. Сучасні біографи поета сумніваються, вважати ці оповідки правдою чи вигадками.

25 листопада 1814 року був звільнений з Київської академії: подібні звільнення звичайно практикувалися відносно молодших синів священиків, за браком вакантних попівських вакансій в парафіях.

Смерть коханої дівчини, за свідченнями сучасників, полишила глибокий слід в серці поета на все життя.

Після академії юнак кілька років учителював по різних приватних пансіонах польських магнатів. Окремі пізніші згадки Гулака-Артемовського дозволяють здогадуватися, що саме там він набув зовнішнього лоску, ґрунтовно ознайомився з багатою польською культурою, а також з багатьма морально-етичними проблемами, які хвилювали польську громадськість. Це були питання морального самовдосконалення, перевиховання людства, які пропагувалися, приміром, польським масонством, і волелюбні ідеї французьких просвітителів, що боролися з політичною та релігійною тиранією.

1817 року Гулак-Артемовський приїхав до Харкова і вступив вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету. Вже за кілька місяців, 1818 року, він майже одночасно почав викладати в Харківському інституті шляхетних дівчат французьку мову, а в університеті - польську.

У жовтні 1820 року Гулак-Артемовський подав "розправу" "Про церковне красномовство від Феофана до Платона" і дістав звання кандидата. 1821 року поет склав іспит на ступінь магістра й захистив дисертацію "Про користь історії взагалі й переважно вітчизняної та про спосіб викладання останньої". У вересні 1820 року молодий учений став викладати в університеті історію, географію та статистику. 1823 року Гулак-Артемовський був призначений ад'юнктом, 1825-го - екстраординарним, а 1829-го - ординарним професором. Тричі обирався деканом факультету, а в 1841 - 1849 роках був ректором університету.

Гулак-Артемовський прагнув написати кілька наукових праць з історії та мовознавства. Але вченим-дослідником він не став. Більшість спогадів, які збереглися, свідчать про Гулака-Артемовського як про талановитого викладача і педагога. І, звичайно ж, про нього пам'ятають як про талановитого поета-байкаря України. Поема "Налой", байки "Пан та собака", "Солопій та Хівря, або горох при дорозі" та ін. складають золотий фонд української літератури.