Павло Григорович Тичина видатний український поет, ставлення
до якого з боку громадськості змінювалось чи не кожного десятиліття протягом XX століття. Народився він 27 січня 1891 року. Його
батько, священик, був також і вчителем грамоти. «В нашій хаті... стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо чоловік по
десять... В одну із зим я уже підсідав то до одного, то до другого учня і якось швидко... навчився читати», — згадував пізніше
поет. То була перша сходинка на освітньому шляху. Потім Павло разом з братами навчався в бурсі, а згодом і в духовній семінарії.
На початку 20-х років хлопчина захоплюється музикою, живописом, поезією, і не знає, на якій саме музі йому зупинитися: «Мені
хочеться трьома-чотирма сторонами розцвісти. Як Вінчі», — писав юнак.
Протягом якогось часу Павло співає в хорі Чернігівського товариства
тверезості. Відвідує літературні «Суботи» М. М. Коцюбинського. У 1920 році подорожує з капелою К.Т.Стеценка по Правобережній
Україні. Спільно з Григорієм Верьовкою керує одним з робітничих хорів. Виходять також його збірки «Замість сонетів і октав»,
«Вітер з України», в яких Тичина зумів по-своєму передати голоси Т. Шевченка, У. Уітмена, Е. Верхарна, А. Барбюса, Р. Ролана.
Збірку ж «Золотий гомін більше критикували. В. Сосюра змушений, навіть був написати відповідь за товариша:
Не вам ганьбить ім'я Тичини
І називать його рабом.
Поета звинувачували в тому, що він «продався» Радянській
владі, яка за найскрутніших часів спеціальним декретом забезпечила його харчами.
Навесні 1921 року Тичині довелося пережити багато лиха: голод, холод,
смерть близьких йому людей — брата Михайла, Г. Нарбута, Л. Лозовського, М. Леонтовича. Незважаючи на скрутні обставини, поет
створює цикл «В космічному оркестрі».
У збірках «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття
єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941) Тичина натхненно славить нове життя. В дні Великої Вітчизняної війни його
слово воює на фронті.
У повоєнні роки, очолюючи Міністерство освіти УРСР, Тичина віддає
багато сил відбудові зруйнованих шкіл, пише педагогічні праці. Всесвітня Рада Миру нагородила поета своєю великою Срібною
медаллю.
Зараз багато говорять про трагедію таланту Павла Григоровича.
«Моя творчість «пішла за водою...» — зізнавався в одній із бесід 76-літній поет. Здається, його рядки із збірки «В
космічному оркестрі» стали пророцтвом:
Вічно юний, первісний і дикий,
Творець, на власнім творі розіп'ятий...
| 
