Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Вівторок, 24.10.2017, 00:35






Головна » Статті » Персоналії

Патон Євген

ПАТОН ЄВГЕН

 Рід Патонів має глибоке коріння в нашій історії. За давніми переказами, їхні предки з’явилися в Росії часів Петра І, точніше імператор привіз їх як корабелів з Голландії. Є версії і про їхнє французьке чи навіть шотландське походження. Осівши, Патони мало-помалу змішалися з іншими родами, і держава Російська стала для них новою батьківщиною. Відомо, що Євгенів дід — Петро Іванович у червні 1812 р. був зарахований до армії М. Кутузова 16-літнім юнаком. Спершу служив у загоні генерал-майора князя Рєпніна. За героїзм і мужність, виявлені у битві проти військ Наполеона, дістав чин прапорщика, був вшанований орденом св. Анни 4-го ступеня. Завершив службу генералом від інфантерії, належав до сенату. 1823 р. в Патонів народився первісток, якого назвали Оскаром. Навчався у Головному (пізніше Миколаївському) військово-інженерному училищі в Петербурзі. За участь у Кримській кампанії був нагороджений орденом св. Анни. У званні полковника лейб-гвардії подав у відставку, а потім як консул Російської імперії виїхав до Ніцци на півдні Франції. Тут і народився його передостанній син Євген, що згодом став видатним українським ученим у галузі мостобудування та електрозварювання. У метричній книзі під № 2 за 1870 p., яка зберігається в православній церкві Ніцци, записано, що 20 лютого (5 березня.— Авт.) 1870 р. в російського консула, відставного полковника гвардії Оскара Петровича Патона та його законної дружини Катерини Дмитрівни народився син Євген. 43729 березня охрещений священиком Володимиром Левицьким і псаломщиком Феодосієм Гуляєвим. Хрещеним батьком і матір’ю були його імператорська високість великий князь В’ячеслав Костянтинович та її імператорська високість княгиня Олександра Йосипівна, місце якої заступила фрейліна графиня Келлер. Там же повідомляється, що Євгенів батько лютеранського віросповідання, мати — православного, народили дитину в першому шлюбі обоє. Євген здобував освіту вдома — з гувернерами та прихожими вчителями. Старші брати вчилися у Пажеському корпусі в Петербурзі. Мати й для нього хотіла такої долі, але батько, зваживши на потяг сина до точних наук, віддав його до 7-го класу реальної гімназії у Штутгарті. А наприкінці навчання (уже в Бреслау, куди переїхав батько, зберігши за собою посаду консула) юнак твердо вирішив будувати мости. Тож 1888 р. Оскар Петрович влаштував його в Політехнічний інститут у Дрездені (тоді називався Королівською саксонською технічною вищою школою), де викладали такі відомі вчені, як Г Цойнер, Х.-О. Моор, В. Френкель. Однак у грудні 1891 р. підданому Російської імперії Є. Патону довелося перервати навчання — за законом він мусив відслужити в армії. Закінчив військову службу через рік у Києві молодшим феєрверком 4-ї батареї 33-ї артилерійської вигади. Перебування в Росії справило на нього велике враження. Ще раніше, під час перших студентських канікул, перебуваючи в родинному маєтку матері в Деннсковичах на Брянщині, він підготувався і склав у Новозибкові іспити на російський атестат зрілості. Мати вважала це зайвим клопотом, а батько, навпаки, схвалив вчинок сина. Він хотів, щоб діти пам’ятали, хто вони, й не цуралися свого роду. У Дрездені Євген остаточно вирішив повернутися в Росію. Поштовхом до цього послужила розмова з молодим професором нарисної геометрії з Петербурзького інституту шляхів сполучення В. Курдюмовим, який захоплено розповідав про перспективи мостобудування, що розкривалися у зв’язку з розширенням мережі залізниць у Росії. На останньому курсі інституту Є. Патон звернувся в Петербург по дозвіл захистити диплом інженера на Батьківщині. Йому відповіли, що для цього потрібно провчитися в Росії ще три роки. Блискуче закінчивши 1894 р. Політехнічний інститут у Дрездені, він завідує кафедрою мостобудування і статики будівельних споруд у тому ж таки інституті, проектує в технічному бюро металеві конструкції для перебудови головно438го дрезденського вокзалу, а, проте, не полишає намірів повернутися в Росію. Врешті-решт у відповідь на петиції отримує дозвіл імператора Олександра III скласти іспити й проекти за останній п'ятий курс Петербурзького інституту інженерів шляхів. Засвідчивши й на Батьківщині свій високий фаховий рівень, Є. Патон влаштовується 1&9Ь р. інженером з розрахунків мостів у технічний відділ служби шляхів Петербурзько-Московської залізниці й працює під керівництвом помічника начальника цієї служби професора Ф. Ясинського. І ще як його асистент займається проектуванням металевих покрить із студентами-старшокурсниками Петербурзького інституту інженерів шляхів. Відтак переїжджає до Москви й обіймає посаду начальника технічного відділу служби шляхів товариства приватної Московсько-Ярославської залізниці. У жовтні 1897 р. навчальний відділ міністерства шляхів сполучення призначає Є. Патона викладачем Імператорського московського інженерного училища. Тут він працює пліч-о-пліч з давнім другом мостобудівником Л. Проскуряковим. З ним і директором училища професором Максименком пов’язані пошуки Патона свого шляху в науці. 1899 р. виходить друком його перша наукова праця «Листовые шарниры уравновешенных мостовых ферм», а в травні 1991-го він захищає ад’юнктську дисертацію «Розрахунок ферм із жорсткими вузлами», яка відіграла важливу роль у його житті. У вересні того ж року Патона призначають екстраординарним професором кафедри мостів, а в грудні, крім того,— заступником директора Імператорського московського інженерного училища. Саме в цей час він починає писати великообсяговий підручник з питань мостобудування. Його перший том вийшов 1902 p., а другий — 1904-го. Згадуючи про цей період, Є. Патон зазначав: «За рік я здавав на складання щонайменше двадцять друкованих аркушів». З 1905 р. він — викладач, потім декан інженерного факультету Київського політехнічного інституту. 34-літній учений читає лекції, працює над перебудовою явно застарілого навчального процесу, вдосконалює підготовлені ним підручники, створює кабінет мостів з багатою бібліотекою. Однак треба сказати, що діяльність Є. Патона на цій посаді не завжди знаходила розуміння і підтримку з боку викладацько-професорського складу. Ця та інші причини, як, зрештою, і хвороба легенів, спонукують його залишити Київ. На початку 1913 р. він переїжджає до Криму, а згодом — до Франції, в Ніццу, де минули його дитячі роки.

З початком 1-ї світової війни Є. Патон повертається в Україну і знову працює в Київському політехнічному інституті, але цього разу над новою проблемою — розбірні мости для прифронтової смуги. Разом із студентами проектує стратегічні мости через Дніпро і навіть розміщує на заводах замовлення на виготовлення конструкцій. Активно займається науковою роботою. Жовтневий переворот учений зустрів з недовірою, вважаючи наміри нової влади нежиттєздатними, але продовжував наполегливо працювати. Також не брав він участі в подіях, пов’язаних з громадянською війною в Україні. В цей час головною його метою була відбудова зруйнованих мостів. Ще до революції Є. Патон одружився з вихованкою Фребелівського педагогічного інституту в Києві Наталією Вікторівною Буддою. 1917 р. в них народився син Володимир, а наступного року — ще один, якого назвали Борисом. Згодом вони стали відомими вченими, продовжувачами справи свого батька. Були це нелегкі роки в житті родини. Щоб прогодувати сім’ю, професор обробляв землю, виділену йому в садибі Київського політехнічного інституту. 1920 р. Є. Патон почав працювати над кресленням мосту через Дніпро, який мав замінити ланцюговий (Миколаївський), підірваний 1920 р. відступаючими військами Пілсудського. П’ять років згодом відбулося урочисте відкриття цього нового мосту, пізніше названого іменем Євгенії Бош. Не міг тоді уявити вчений, що його дітище буде зруйновано 1941 р. під час фашистського нашестя. Восени 1928 р. Є. Патон, вирушивши у службове відрядження, побачив на одному з полустанків у степу, як спалахнула й заіскрилася вольтова дуга, зварюючи метал. У нього відразу ж з ’явилися ідеї. Розгорнулася нова праця. І знову все з самого початку. Кілька учбових закладів і громадських організацій висунули Є. Патона для балотування у Всеукраїнську Академію наук. У червні 1929 р. його було обрано її дійсним членом. Того ж року він домігся створення в системі ВУАН кафедри інженерних споруд. Невдовзі було організовано й Інститут електрозварювання, директором якого став Є. Патон (у березні 1945 р. інститутові присвоїли його ім’я). На цій посаді Євген Оскарович залишався до останніх днів свого життя. Академік Є. Патон визначив основні наукові напрями діяльності інституту, що й досі успішно розвиваються. На час сформування в ньому працювали відділи зварних конструкцій і зварювального устаткування. Потім було створено й інші підрозділи, зокрема 1935 р.— відділ технології зварювання, 1937-го — впровадження, 1941-го — контактного зварювання, а також відділ контролю якості й проектно-конструкторське бюро. 1938 р. в інституті почали діяти експериментальні й зварювальні майстерні, лабораторія механічних випробувань. Науковці інституту займалися питаннями статичної і вібраційної міцності зварних конструкцій, технології дугового зварювання, комплексної механізації та автоматизації зварювальних процесів. Наприкінці 30-х pp. було розроблено метод автоматичного зварювання електродним дротом із захисним покриттям, а в 1939— 1940 pp.— винайдено під керівництвом Є. Патона спосіб автоматичного швидкісного зварювання під флюсом, шо відіграв важливу роль у розвитку зварювання в країні. За це наукове відкриття його авторові 1941 р. було присуджено Державну премію СРСР. Під час Великої Вітчизняної війни Інститут електрозварювання евакуювався на Урал. Тут Є. Патон займався подальшим вдосконаленням технології автоматичного зварювання спеціальних сталей і впровадженням її в оборонну промисловість, допомагав виробникам освоювати зварювання броні літаків. Впроваджене ним автоматичне зварювання під флюсом дало змогу налагодити виробництво авіабомб і артилерійських систем. Є. О. Патон — автор 402 наукових праць, присвячених мостобудуванню і зварюванню металів. Чимало зробив він для впровадження своїх проектів у життя, що дало відчутні наслідки: було збудовано понад 100 зварних мостів і серед них один з найбільших у світі — суцільнозварний міст через Дніпро у Києві, який тепер носить ім’я його автора. Наукові розробки Є. Патона й керованого ним колективу мали велике значення для відбудови зруйнованого війною народного господарства країни. Зокрема, інститут розробив і впровадив у виробництво перші автоматичні й напівавтоматичні лінії для будівництва морських суден, залізничних вагонів, виготовлення зварних котлів, нафтогазопровідних труб тощо. Є. Патон був організатором і відповідальним редактором журналу «Автоматическая сварка», що почав виходити у Києві 1948 р. Крім уже вказаних академічних, йому належать і такі почесні титули, як заслужений діяч науки УРСР (1940), Герой Соціалістичної Праці (1943), віце-президент АН УРСР (1945—1952). Був депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань.

Євген Патон помер 12 серпня 1953 р. Похований поряд зі своєю дружиною на Байковому кладовищі в Києві.

1954 р. на його могилі споруджено пам’ятник — бронзове погруддя на високому гранітному постаменті.

 

 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 176 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017