Четвер, 28.03.2024, 15:36
Історія України
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Загальні [47]
Загальні статті, які поки не відніс в інші рубрики
Антропологія [4]
Розвиток від форм мавпи до сучасної людини
Періодизація [8]
Періодизації історичних подій
Персоналії [167]
Біографії діячів
Первіснообщинний лад [17]
Матеріали з історії з палеоліту до поч. ІХ ст. н.е.
Рабовласницький лад [3]
Про розвиток рабовласницького ладу
Київська Русь [11]
матеріали з історії князівства Русь
Литовсько-польська держава (1340-1648) [2]
Військо Запорозьке (1648-1764) [0]
Під владою Росії, Австрії (1764-1917) [0]
Україна в ХХ ст. [17]
матеріали новітньої історії України
Радянська Україна (1921-1991) [4]
всі матеріали, що стосуються часів радянської влади
Українські землі в складі іноземних держав в ХХ ст [0]
Національно-визвольна боротьба в ХХ ст. [0]
статі про ОУН, УПА та інших патріотів України
Незалежна Україна (з 1991) [10]
історія в часи сучасної незалежної України
Джерела історії [13]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 726
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Олелько та Семен Ольгердовичі

Олелько та Семен Ольгердович

Олелько (Олександр) Ольгердович (р.н.н.—1454 р.) був старшим сином князя Київського Володимира Ольгердовича, онуком великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича, племінником польського короля Владислава Ягайла (1386—1434). Вперше ім’я Олелька у джерелах згадується під 1408 р. як одного з воєначальників русько литовського війська у війні Великого князівства Литовського з Московською державою. На той час він був князем Копильським і Слуцьким: саме на ці дрібні білоруські уділи Вітовт вивів з Києва його батька, ліквідуючи удільні княжіння на території держави. Близько 1417 р. Олелько одружується з княжною Анастасією, онучкою Дмитрія Донського, дочкою тодішнього великого князя Московського Василя Дмитровича. Цей шлюб символізував встановлення миру між двома ворогуючими сусідами —Росією і Литвою —і свідчив, наскільки високе місце відводилося нащадкові Володимира Ольгердовича в ієрархії старшинства панівної династії Гедиміновичів. До смерті великого князя Вітовта (1430) Олелька на політичній арені майже не помітно. Принаймні, відкрито жодних претензій на втрачене батьком Київське княжіння він ніколи не пред’являв. Є припущення, що, коли Вітовт помер, Олелька намагалися висунути на престол як представника старшої династичної гілки. Після перевороту 1432 р., коли від влади був усунутий лідер руської партії Свидригайло і трон зайняв молодший брат Вітовта, кандидат пропольського угруповання Жигимонт Кейстутович, Олелько, на відміну від решти руської аристократії, яка беззастережно підтримала Свидригайла, до опозиції не пристав. Однак це не врятувало його —сина Володимира Київського від підозр у проруських симпатіях. Тож у 1435 р. Жигимонт Кейстутович наказав ув’язнити ймовірного конкурента, а заразом нейтралізувати на майбутнє і всю родину. Олелька було вкинуто до в’язничої вежі у замку в Кернові, а його жінку й дітей (двох синів —Семена та Михайла і трьох дочок) замкнено в Утянській фортеці. Через п’ять років, у березні 1440 р., від руки волинських князів-змовників загинув Жигимонт Кейстутович. Знову постало питання про вибори великого князя. Руська знать оголосила претендентом на престол православного Олелька, звільненого з ув’язнення, мотивуючи це тим, що він найстарший з усіх живих на той час членів роду Гедиміна. Однак перевага лишалася за католицьким угрупованням, і на престол був обраний 13-річний Казимир, молодший син покійного польського короля Владислава-Ягайла. Наприкінці 1440 р. великокнязівські опікуни вирішили піти на поступки опозиції, аби встановити після тривалих громадянських війн мир у державі. Київське княжіння було відновлено і як законна отчина повернуто поміркованому князю Олельку (одночасно статус удільного князівства було визнано й за Волинською землею, що передавалася у пожиттєву власність Свидригайла). Гілка Ольгердовичів, яку представляв Олелько, ще з часів Володимира Київського тісно пов’язувалася з Руссю, тож можна твердити, що її повторне утвердження на київському княжому столі символізувало перемогу ідеї руського автономізму в Центральній Україні. Тим більше, що, на думку багатьох істориків, під владу Олелька потрапила не лише територія давньої Київщини разом із Задніпров’ям, але й Східне Поділля з містами Врацлав та Вінниця. Роки правління Олелька (1441—1454) були сприятливими і для Києва, і для всієї Київської землі. Спираючисьч на місцеву знать, що в більшості своїй служила ще його. 163/батькові, Олелько досяг значної автономії від центральних віленських влад, зосередивши у своїх руках військову, фіскальну, адміністративну та судову владу на чималій території. Адже на той час Київське удільне княжіння на Лівобережжі Дніпра межувало з Кримським ханством по річках Овеча Вода і Самара «аж до Дінця, і від Дінця по Тиху Сосну»; на півдні й південному заході його кордони тяглися від р. Мурафи вниз по Дністру до гирла Дністровського лиману, а звідти повз Очаків —аж до гирла Дніпра і далі до Тамані. За родинною традицією, започаткованою в часи Володимира Київського, Олелько патронував православній церкві, особливо Києво-Печерському монастиреві, котрий став усипальницею княжого роду. Зокрема, він, а потім його син Семен (р.н.н.—1470 р.) «коштом великим» відновили Успенську соборну церкву і, як пише Густинський літопис, «украси ю красотою, якоже бі мощно, такожде и внутрь іконним писанієм». За княжіння Олелька й Семена чимало було зроблено для зміцнення обороноздатності Київської землі від набігів зі Степу. Очевидно, саме тоді усталилася доволі струнка система так званих польних сторож, тобто регулярне чергування озброєних боярських загонів на пограииччях та «шляхах татарських». Водночас були укріплені порубіжні замки: Любеч, Остер, Канів, Черкаси, Звенигород, Брацлав. Київські князі, як свого часу Володимир, охоче приймали на службу прийшлий збройний люд, що шукав рицарського хліба в загонах володарів київського прикордонна. Серед княжих воїнів-слуг згадуються особи з молдавськими, німецькими, литовськими, польськими іменами. Найбільше ж вояків, як і раніше, постачав тюркський Степ. Давнішні степовики остаточно зливаються з місцевою руською людністю, а нові прибульці (як, наприклад, згадувані в джерелах «князя Семенові люди») осідають на найнебезпечніших пограниччях, утворюючи живий щит довкола рубежів Київської землі. Наприкінці 1454 р. помер старий князь Олелько, тіло якого було поховане в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря поруч з прахом батька —князя Володимира. Його місце на київському княжому столі заступив старший син Семен, котрий в цілому, як уже відзначалося, продовжував політику діда й батька, спрямовану на утвердження автономії своїх володінь від великокняжого Вільна. Князь Семен підтримував приязні стосунки з придворною католицькою знаттю з Литви й Чорної Русі. Зокрема, він одружився на доньці Вана Гаштольда (Гоштовта), одного з найбільших литовських магнатів, опікуна малолітнього великого князя Казимира, а свою молодшу, ceтpy Федору видав за впливового князя литовської кров Племена Гольшанського. Інтенсивні стосунки підтримувалися і з ближчими сусідами. Так, продовжуючи політичні контакти s Молдовою, започатковані Олельком, князь Семен скріпив їх династичним шлюбом своєї сестри з молдавським господарем Штефаном Великим. В одній з тогочасних молдавських хронік зазначається, що 1463 р. «привезли жону Штефану воєводі з Києва, сестру Симеона, царя Камського». П ерський титул, яким хроніст вшанував Семена, недвозначно показує, що сусідні правителі вважали його суверенним володарем Києва. Ще одним династичним шлюбом був скріплений союз з російською панівною елітою: свою дочку Софію князь видав заміж за великого князя Тверського Михайла. Однак ці дипломатичні заходи у перспективі не могли забезпечити незалежність руській столиці. Київське княжіння наприкінці XV ст. лишалося одиноким удільним островом на території Великого князівства Литовського —тож рано чи пізно його мусила поглинути держава, що тяжіла до централізації. Формальним приводом для цього стала раптова смерть князя Семена наприкінці 1477 р. Як оповідає тогочасний польський хроніст Ян Длугош, помираючи, Семен відіслав у дарунок великому князю свого бойового коня й лук, що за рицарськими канонами символізувало передачу на ласку сеньйора власних володінь і родини. Однак великий князь не підтвердив права власності на Київ ні Володимиру, малолітньому сину Семена, ні його молодшому братові Михайлу. Як відверто писав Длугош, «литовські пани ЗГЖїГХотіли, аби це князівство, як і інші руські князівства, було обернуто на звичайну провінцію Великого князівства, і домоглися цього від короля». Свідченням законності усунення Олельковичів з їхньої спадкової отчини служив той факт, що новопризначений київський намісник Мяртр^ Гяттп.т^гт (Гоштовт) був шваґром покійного Семена, бо ж саме його сестра була дружиною князя. Відомо, як сприйняли кияни «законність» такої заміни, закривши міські ворота перед чужаком-литвином і наївно дивуючись, що правити серцем Русі приїхала людина, котра «не токмо не князь бі, але яко лях На завершення варто згадати про епізод останньої яскравої появи Олельковичів на політичному небосхилі 165України-Русі. Йдеться про так звану «змову князів» 1481 р., яку очолив молодший брат Семена Київського Михайло. Змовники виношували плани вбивства великого князя Казимира і заміни його на віденському престолі Михайлом. Ці наміри було викрито. Одному із змовників, Федору Бєльському, вдалося втекти до Москви, а з двома іншими —Михайлом Олельковичем та Іваном Гольшанським —розправилися. Романтична традиція твердить, що страту провели в Києві під Замковою горою, а голови змовників настромили на палі звідного мосту Київського замку. Н асправді ж обох позбавили життя таємно, найімовірніше —у Вільно. Страта Олельковича-молодшого поставила останню крапку в долі Київського удільного княжіння, бо відтоді, як писав автор Густинського літопису, «на Києві князі пересташа бити, а вмісто князів воєводи насташа». 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (27.02.2016)
Переглядів: 713 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz