Потебня Олександр Опанасович

(19.09.1835—11.12.1891) 

український і російський філолог, основоположник так званого психологічного напряму у вітчизняному мовознавстві. Закінчив Харківський університет (1856), професор цього університету (з 1875). Автор праць із загального мовознавства, фонетики, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови й мислення. Видатним внеском у мовознавство є порівняльно-історичне дослідження граматичної будови і всієї системи східнослов'янських мов у їхніх зв'язках з іншими мовами; мова розглядається у тісному зв'язку з історією народу, з еволюцією людської думки.

Олександр Опанасович велику увагу приділяв дослідженню психології словесно-художньої творчості. Він є творцем лінгвістичної поетики. Теорія поезії у Потебні базується на аналогії між поетичним твором і словом. Поетичний твір, як і слово, ґрунтується на образі і є знаряддям пізнання. Значний внесок зробив Потебня у вивчення народної поетичної творчості й етнографії.

Ім'я Олександра Опанасовича Потебні надано Інститутові мовознавства в Києві.

В 1977 р. у с. Гришиному, де народився вчений, відкрито музей О. О. Потебні і встановлено йому пам'ятник.

Але слід зазначити, що генієм вченого визнали лише після його смерті. Сучасники не спромоглися оцінити реального масштабу його особистості. За життя його сприймали майже як юродивого. Університетські наставники не прощали його новаторства, студенти, не розуміючи про що йдеться на лекціях, підтрунювали над викладачем. Учні сприймали його теорію неповно, постійно намагаючись щось виправити або додати до текстів О. О. Потебні. Для начальства він завжди був підозрілою особою:

брав участь у створенні українофільської організації, висловлював національні погляди, його брати займались незаконною політичною діяльністю (всі вони загинули). Навіть у зрілому віці О. О. Потебня не давав спокою можновладцям (написав, наприклад, офіційного листа протесту і через це цілий рік перебував під наглядом поліції).

О.О.Потебня був справжнім вченим-поетом, вченим-філософом. Він серйозно замислювався над тим, що люди не пам'ятають вже природи багатьох слів і говорять бездумно, несвідомо, керуючись одним лише практичним досвідом. Мовлення замінюється демагогією. Відчуження від духовних пластів народу, вважав вчений, може призвести до глобальної моральної катастрофи людства.