Відносини незалежної України з НАТО почалися з
січня 1992 p., коли представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої
групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС).
У лютому 1992 р. відбувся перший візит
Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера до Києва, а 08.06.1992 р. - візит
Президента України Леоніда Кравчука до Брюсселя - штаб-квартири НАТО.
08.02.1994 р. у Брюсселі Україна підписала
Рамковий документ "Партнерство заради миру".
01.06.1995 р. Президент України Леонід Кучма
здійснив візит до Брюсселя - штаб-квартири НАТО.
14.09.1995 р. було прийнято Спільну заяву
України і НАТО, в якій проголошено "розширення та поглиблення"
відносин Україна - НАТО.
09.07.1997 р. під час Мадридського саміту
Президент України Леонід Кучма підписав "Хартію про особливе партнерство
між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору", що
передбачає:
розширення співпраці;
проведення спільних миротворчих акцій;
використання науково-технічних досягнень НАТО;
спільні навчання.
Проте, на думку багатьох вчених, подальша
практика відносин показала, що співробітництво України з цією міжнародною
організацією було епізодичним. Правильність курсу України на тісне
співробітництво з НАТО підтвердили результати першого засідання Комісії "Україна
- НАТО" на найвищому рівні, яке відбулося 24.04.1999 p. у м. Вашинґтон.
27.01.2001 р. Указом Президента України Л.
Кучми було затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО на
2001-2004 роки.
23.05.2002 р. РНБО України ухвалила Стратегію
України щодо НАТО, яка визначила кінцевою метою євроінтеграційної політики
України вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської системи
безпеки.
21.11.2002 р. парламент України прийняв
Постанову "Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та
співробітництво України з НАТО", якою рекомендовано: "Підтримати курс
України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якого є набуття
повноправного членства в НАТО, та законодавчо закріпити відповідне положення".
Того ж дня, 21.11.2002 р. на Паризькому саміті
НАТО прийнято План дій "Україна - НАТО", основною метою якого
визначено співробітництво нашої країни з Альянсом у контексті розвитку України
на засадах демократичного реформування політичної, економічної, соціальної та
інших сфер життя. Верховна Рада України 19.06.2003 р. прийняла Закон України
"Про основи національної безпеки України". Серед пріоритетів
національної безпеки визначені "інтеграція України в європейський,
політичний, економічний, правовий простір та євроатлантичний безпековий
простір" (стаття 6), а у статті 8 - серед основних напрямів державної
політики з питань національної безпеки зафіксовано "набуття членства в
Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору...".
Указом Президента України від 02.04.2005 р.
"Питання Воєнної доктрини України" до цієї доктрини повернуто
положення про кінцеву мету - вступ України до НАТО як основи
загальноєвропейської системи безпеки і підготовку України до повноправного
членства України в НАТО та ЄС. Розвиваючи цей напрям, Уряд України (Уряд
Віктора Януковича) 08.11.2007 р. прийняв розпорядження "Про схвалення
Концепції Державної цільової програми інформування громадськості з питань
євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки".
11.01.2008 р. Президент України Віктор Ющенко,
Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко і Голова Верховної Ради України Арсеній
Яценюк підписали листа до Генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера, в якому
повідомили про те, що "Україна зацікавлена у приєднанні до Плану дій щодо
членства в НАТО". Українські лідери висловили надію, що "рівень
готовності нашої держави до нових зобов'язань стане основою для позитивної
відповіді під час наступних самітів в рамках Україна - НАТО". Звернення
лідерів держави не є правовим актом, оскільки не містить відповідних
зобов'язуючих для України міжнародно-правових наслідків. Тим більше, звернення
не слід розцінювати як заявку щодо вступу України до НАТО. Питання про участь
України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях, системах
колективної безпеки (як відомо, НАТО є міжнародною організацією) можуть бути
винесені на всеукраїнський референдум.
Для
довідки:
НАТО - це Організація Північноатлантичного
Договору (ОПД), яка була утворена 04. 04. 1949 р. у Вашингтоні, коли 12 країн
(Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембурґ, США, Канада, Данія,
Ісландія, Італія, Норвегія, Португалія) підписали Північноатлантичний Договір,
а отже, започаткували спільну систему безпеки.
На основі Північноатлантичного Договору було
утворено Організацію Північноатлантичного Договору - НАТО.
Першим Генеральним секретарем НАТО 12. 03.1952
р. обраний військовий і політичний діяч Великобританії, генерал, барон_Гастинґс
Лайонел Ісмей (1887-1965), який перебував на цій посаді до 1957 року.
Згодом до НАТО долучилися:
1952 р. - Греція та Туреччина,
1955 - Туреччина,
1982 - Іспанія,
1999 - Чехія, Угорщина, Польща,
2004 - Болгарія, Румунія, Словаччина,
Словенія, Естонія, Литва, Латвія,
2009 - Албанія та Хорватія.
Нині НАТО об'єднує 28 країн.
До структури НАТО належать такі основні
інститути:
Північноатлантична Рада (має політичну владу і
право прийняття рішень);
Комітет військового планування;
Група ядерного планування;
Міжнародний Секретаріат;
Військовий комітет (вищий керівний орган
НАТО);
Генсек НАТО (виступає одночасно головою майже
всіх інститутів НАТО).
Нині НАТО як багатонаціональна міжурядова
асоціація вільних держав зі штаб-квартирою у Брюсселі:
1) гарантує свободу і безпеку країн-членів
НАТО;
2) не володіє наднаціональними функціями;
3) може робити тільки те, проти чого не
заперечує жодний учасник.
| 
