Микола Дмитрович Леонтович 

відомий український композитор, народився 1 грудня 1877 року в у теплому родинному оточенні. Захоплювався народною піснею, часто, незважаючи на заборону батьків, бігав слухати скрипаля Якова, який грав на сільських вечорницях. У 1897 році хлопчика віддали до Шаргородської духовної школи, а згодом перевели до Кам'янець Подільської духовної семінарії. Спочатку Микола навчався добре, але пізніше почав відлинювати від постійного зазубрювання богословських істин. Єдиною дисципліною, якою він захоплювався були співи і музика. Обдаровання хлопчика помітив старий учитель Нестір Маркович. Він же ознайомив Миколу з музикою Лисенка та Глінки, перший розкрив очі своєму вихованцеві на джерело невичерпної народної мудрості, народну пісню. «Ми любимо народну пісню, — говорить він, — але мусимо ховати її так глибоко, щоб чого доброго, хто-небудь не викрив цієї любові в нашій душі. А то зараз же припишуть неблагонадійність». Коли ж Нестір Маркович помер, директор семінарії керівником призначив... Миколу Дмитровича Леонтовича. «Він учень, але на співанках для вас він учитель, — проголосив директор перед класом, — і слухати всім його належить беззаперечно».

Наприкінці серпня 1899 року Леонтович, закінчивши семінарію, приїхав учителювати в село Чуків, що на Поділлі хоч одержував він усього двадцять сім з половиною карбованців на місяць, все ж на власні кошти придбав музичні інструменти і відкрив вечірню музичну школу.

В 1901 році композитор уклав свою першу збірку обробок народних пісень для хору а капела. З 1902 року — працював викладачем співів у церковно-учительській школі у Вінниці. В 1903 році видав «Другу збірку пісень з Поділля». Згодом він — учитель залізничної школи на станції Гришине Донецької області.

У 1905 році Леонтович був зв'язаний з революційним рухом, брав участь у розповсюдженні нелегальної літератури. Переслідуваний поліцією, оселився в Тульчині, де став учителем у єпархіальному жіночому училищі.

В 1909—1914 роках брав уроки з теорії композиції в Москві. Після революції 1917 року переїхав до Києва, де став комісаром першої української державної капели, викладачем Музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка. З 1918 по 1921 рік написав 4 хорові поеми на тексти українських поетів, обробки революційних пісень. («Інтернаціонал», «Варшав'янка»), почав працювати над оперою «На русалчин Великдень», створив безліч обробок українських народних пісень.

10 січня 1921 року Микола Дмитрович Леонтович безглуздо й несвоєчасно загинув від рук бандита в домі свого батька. Митецькі принципи композитора знайшли свій розвиток у творчості українських композиторів П. Козицького, М. Вериківського, Л. Ревуцького, Є. Козака.