Михайло Горбачов

народився 2 березня 1931 року в селі Привольному Красногвардійського району Ставропольського краю в сім'ї колгоспників. Батько його був сільським механізатором, а дід — головою колгоспу. Як і всі в селі, Михайло з 13-ти років працював на сезонних роботах в колгоспі, а з 15-ти років став помічником комбайнера.

У 1950 році Горбачов вступив на юридичний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.

За розподілом Горбачов повернувся в Ставропольський край, але за спеціальністю пропрацював зовсім недовго - пішов по комсомольській лінії.

У листопаді 1962 року від Ставропольської парторганізації Горбачов був вибраний делегатом на XXII з'їзд КПРС, на якому Хрущов вперше публічно виступив з викриттям злочинів Сталіна.

З вересня 1966 року Горбачов працював першим секретарем Ставропольського міськкому КПРС. У 1971 році — делегат XXIV з'їзду ЦК партії. У 1978 році Горбачова призначили на посаду секретаря ЦК по сільському господарству. У 1980 році він став членом політбюро.

У грудні 1984 року на нараді в ЦК М. Горбачов виступив з докладом «Жива творчість народу», в якому говорилося про необхідність подолання догматичних уявлень про економіку, розвиток самоуправління, підтримку ініціатив і соціалістичну демократію.

У березні 1985 року помер Черненко, і Горбачова обрано генеральним секретарем ЦК КПРС.

У 1986 році почалося «потепління». Із політичного заслання повернули академіка Сахарова, на пленумі ЦК КПРС М.Горбачов заявив, що радянська система потребує демократизації і оголосив про розроблення нового виборчого законодавства. Почалася реабілітація репресованих, яких не встигли реабілітувати при Хрущові. Було оголошено про початок економічних реформ.

«Перебудова» була революцією журналістів і «молодших наукових співробітників».

Саме вони підтримали Горбачова, тому що отримали інтелектуальну свободу — можливість купувати і читати практично будь-які книги і відкрито говорити, що думаєш, не боячись репресій. Таким чином, свобода стала одним із побічних продуктів політичних і економічних реформ. А неминучими побічними продуктами свободи були міжнаціональні конфлікти і розпад СРСР.

Наприкінці 80-х років Горбачов вступив у гострий конфлікт із Єльциним. Популярність Горбачова з часом тускніла, а Єльцина виростала. Головна його помилка була в тому, що він не мав конкретної цілі та конкретного методу її досягнення.

Аж до своєї відставки, в грудні 1991 року, Горбачов старався утвердити в країні свободу і плюралізм. Але все прогресивне, що він робив, сприймалося, як уступка, вирвана народом у партійного диктату.

Останньою ідеєю Горбачова була спроба повернути СРСР у видозміненому і територіальне усіченому вигляді. Але після провалу спроби путча в серпні 1991 року Союз уже нікому було захищати.

Горбачов пішов, але не здавався. Популярність його на Заході завжди була більша, ніж на батьківщині. А саме поїздками зарубіжними країнами з лекціями він займався після відставки. Теплий прийом, який Горбачов зустрів за кордоном, створив у нього ілюзію, що він все ще має політичну вагу. І тоді він виставив свою кандидатуру на виборах президента Росії.