Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Неділя, 23.07.2017, 20:35






Головна » Статті » Литовсько-польська держава (1340-1648) » Козацтво

Козацько-селянські повстання в кінці ХVІ ст.

КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ КІНЦЯ ХVІ СТ.

Карта 

Передумови козацько-селянських повстань у кінці ХVІ ст.

  • Укладення Люблінської унії 1569 року;
  • Укладення Брестської унії 1596 року:
  • Протистояння католицької, уніатської та православної церков;
  • Посилення соціально-економічного, національного та релігійного гноблення українського населення, закріпачення селян;
  • Посилення утисків прав і привілеїв козаків;
  • Панування магнатів над усіма верствами суспільства.
  • Напади турків і татар на українські та польські землі.

Причини козацько-селянських повстань у кінці ХVІ ст.

  • Соціальна – намагання покращити стан життя селян, козаків, міщан; захистити права шляхти від втручання магнатів.
  • Релігійна – захистити православну церкву;
  • Національна – припинити приниження українського народу з боку поляків.

Рушійні сили повстань

Селяни, козаки, міщани, дрібні і середні шляхтичі, православне духовенство.

Через велику кількість учасників селян, а також керівну роль в повстаннях козаків, їх називали козацько-селянськими.

Козацько-селянське повстання під проводом Криштофа (Кшиштофа) Косинського.

Причинами повстання були наведені вище причини.

Приводом повстання стали дії з боку магната Януша Острозького – захопив володіння Криштофа Косинського.

Керівник повстання: Криштоф Косинський – родом з Підляшшя, з дрібної родини шляхтичів. Уже з 1587 року К.Косинський згадується серед козаків з якими пов’язав свою долю.

Хід повстання.

Коли стало відомо про намагання Януша Острозького заволодіти земельним помістям К.Косинського, останній вирушив на Січ, де звернувся до запорожців по допомогу проти могутнього магната. Враховуючи, що в той час на Січі перебувало до 6000 втікачів від панських утисків, то він легко знайшов необхідну підтримку. Загін К. Косинського вирушив до Білої Церкви, яка в той час була столицею земель Януша Острозького. Міщани Білої Церкви допомогли захопити місто, де повстанці отримали всю артилерію та припаси для неї. Пізніше повстанці також захопили Богуслав, Переяслав, Трипілля. Перемоги повсталих схвилювали населення і повстання охопило всю Київщину.

На початку 1592 року польський король Сигізмунд ІІІ видав універсал, яким створив спеціальну комісію для вияснення причин повстання. До цієї комісії ввійшли старости:

  • теребовлянський            - Якуб Претвич;
  • черкаський                      - Олександр Вишневецький ;
  • брацлавський                 - Яків Струсь;
  • барський                         - Ян Тульський.

Правда пани комісари своєрідно почали «досліджувати причини повстання», вони карали повсталих, арештовували усіх підозрілих і це не принесло заспокоєння на Придніпров’я. Тоді польський король наказав усім міським і земським урядникам об’єднатись під владою князя Язловецького, старшого над реєстровцями. Князь Язловецький центром збору своїх сил визначив м. Фастів, а повсталі в цей час розташувались у с. Трипіллі. Восени 1592 року повсталі знову активізувались – захопили київську фортецю, м. Переяслав (всюди захопили гармати і військові запаси). Повстання так налякало шляхту Київщини, Брацлавщини і Волині, що у вересні 1592 року питання про направлення коронного війська на придушення повстання було поставлене навіть на коронному сеймі. Через протест шляхти центральних районів Польщі розгляд питання відкинули і вирішили оголосити посполите рушення, управління передали кн. Костянтину Острозькому. Януш Острозький, крім шляхти та війська батька, найняв ще найманців в Угорщині. На початку 1593 року війська зібрались у Старокостянтинові. Повстанці відступили до с.П’ятки біля Чуднова, де і відбулась вирішальна битва 23 січня 1593 року. Тиждень тривали сутички між військами і повстанцями, незважаючи на сильні морози (більше – 20° С). Обидві сторони були змушені тимчасово помиритись (цьому сприяв напад кримських татар на польські землі і бажання шляхти вернутись на захист своїх маєтків). 31 січня 1593 р. відбулися переговори. Угоду крім К.Косинського підписав з боку козаків і військовий писар - Іван Кречкович. К. Косинський повернувся на Січ, щоб, перезимувавши, а на весні знову продовжити боротьбу.

К. Косинський у травні 1593 р. із військом (2 000 чоловік) вирушив на Черкаси. Тут під час переговорів з черкаським старостою кн. Олександром Вишневецьким Криштоф Косинський був підступно убитий. Після його смерті повстання деякий час ще продовжувалось.

Козацько-селянське повстання під проводом Северина Наливайка.

Передумови повстання: у 1594 році володар Валахії воєвода Міхай Хоробрий розпочав боротьбу проти турок. Цим скористалась польська влада і новим правителем стає Ієремія Могила. Турецький султан вислав проти нього кримських татар. Для захисту Брацлавщини від татар С. Наливайко збирає військо з бажаючих. У травні 1594 року військо С. Наливайка відбило напад татар і переслідувало їх аж до Молдавії, захопивши 4000 коней. Тоді його військо відійшло на Поділля, де розташувались у панських маєтках. Для шляхти утримання цього війська було обтяжливим, тим більше, що загрози татарського нападу уже не було, і вони оголосили С. Наливайка бунтівником (вересень 1594 р. на судових рочках у Брацлаві).

Причинами повстання були наведені вище причини.

Приводом повстання стали дії з боку шляхти Брацлавщини проти козацьких військ Северина Наливайка. Деякі вчені також вказують, що повстання також було спровоковане діями православного духовенства київської митрополії, яке таємно готувало укладення Берестейської унії 1596 року з папою римським.

Керівник повстання: Северин Наливайко походив з бідної сім’ї ремісника-кушніра у м.Гусятин (Поділля). З дитинства зазнав лиха з боку поляків і польської адміністрації. Через конфлікт з брацлавським старостою А. Калиновським загинув батько і втратили земельні володіння. Северин пожив трохи в Острозі, де навчався його брат Дем’ян, а потім пішов на Січ. Потім стає сотником у війську кн. К.-В. Острозького. У складі війська кн. К.-В. Острозького брав участь у битві біля с. П’ятка проти повсталих загонів К. Косинського.

Хід повстання.

Уже 29 вересня 1594 року повсталі захопили Брацлав і скинули старосту В. Гулевича. Повстання починає набирати обертів, до С. Наливайка приєднуються реєстрові козаки яких очолював Григорій Лобода. Вони вирушають до м. Бар – резиденції коронного гетьмана Польщі і з допомогою повсталих міщан захоплюють місто (кінець листопада 1594 р.), а потім захоплюють Вінницю (вінницький староста Я. Претвич втік).

На початку весни 1595 року козацько-селянське військо розділилось на дві частини. С. Наливайко рушив на Луцьк, а потім повернув на Могильов у Білорусію. Друга частина з Г. Лободою та М. Шаулою  пішла на південне Подніпров’я, мали рухатись на північ берегами Дніпра, щоб потім приєднатись до війська С. Наливайка. 6 листопада 1595 р. повсталі захопили Слуцьк (+12 гармат), а ще за кілька днів — Бобруйськ. Наприкінці листопада 1595 р. С. Наливайко обложив Могильов.

Тим часом на Південному Подніпров'ї повстанське військо Г. Лободи оволоділо Черкасами, Каневом. Піднявшись угору по Дніпру, М. Шаула здобув Київ і пішов у Білорусію, де захопив Пропойськ на р. Сож.

Влітку 1595 р. С. Жолкєвський розбив під Ясами господаря Розвана і посадовив на молдавський престол свого ставленика Ієремію Могилу. Восени 1595 р. польські коронні війська повернулись і тепер становили загрозу для українських повстанців.

В 20-х числах грудня 1595 р. С. Наливайко вночі вийшов з Могильова і пішов до Бихова, забравши 20 гармат.

Основне повстанське військо, в якому налічувалося щонайбільше 1,5 тис. чоловік, до того ж зморених переходом, без належних припасів, розташувалося під Чарнавою, за 100 км від Мацеєвичів, де загине весь передовий загін козаків. С. Жолкевський мав у своєму розпорядженні загони шляхти, надвірних козаків, 3 тис. гусарів і драгунів, артилерію. Тому С. Наливайко спішно повернув на м. Умань, наміряючись дістатися Дикого Поля і йти ним на з'єднання з Г. Лободою та М. Шаулою. В січні 1596 р. наливайківці відійшли до с. Прилуки поблизу від р. Сині Води (Синюха), але їх наздогнала кіннота С. Жолкєвського. Повстанці переправилися на лівий бік Синюхи, при цьому пробивши в річковій кризі ополонки. Жовніри тонули, а з берега їх розстрілювали козаки. В цьому бою наливайківці перемогли.

На початку березня 1596 р. загін Наливайка з великими труднощами, голодуючи, дістався Диким Полем Білої Церкви. Однак Лобода вирушив на Трипілля — ніби для з'єднання з М. Шаулою, котрий теж ішов від Києва на Білу Церкву. Козаки, нарешті, зрозуміли, що Г. Лобода уникає з'єднання з Наливайком (а також стало відомо про його переговори з поляками). Зібралася рада. Козаки скинули Г. Лободу з гетьманства і обрали гетьманом Матвія Шаулу.

На початку березня 1596 р. загони М. Шаули і С. Наливайка з'єдналися під Білою Церквою. В середині цього ж місяця, зробивши вигляд, нібито покидають табір, повстанці виманили загін Ружинського з фортеці, здобули її та винищили залогу. Однак під Білу Церкву уже підходили головні сили С. Жолкєвського. М. Шаула і С. Наливайко мали під своїм проводом лише близько 4 тис. повстанців, тому вони відійшли в північні райони Київщини. 23 березня 1596 р. поблизу від урочища Гострий Камінь їх наздогнала кіннота супротивника. Повстанці утворили з возів табір. Жовніри завзято атакували, козаки чинили стійкий опір. Після цілоденного бою польське військо відійшло до Білої Церкви. У козаків загинув отаман Сасько, М. Шаулі ядром відірвало руку, С. Наливайко був поранений. Усе це змусило повстанців відійти через Трипілля до Києва.

На початку травня 1596 р. під Переяславом зосередилося 10 тис. біженців, і серед них — 3 тис. козаків-повстанців. Зібралася рада. Одні пропонували битися з С. Жолкєвським, частина старшини — навпаки — просити в нього пощади, однак більшість козаків вирішила перейти за кордон, у межі Російської держави.

Під Переяславом до С. Жолкєвського приєдналися литовські частини князя Огінського.

Вирішальна битва відбулась біля урочища Солониця недалеко від м. Лубни. Утворивши табір з чотирьох рядів возів, козаки окопалися та поставили близько 30 гармат на зруби. Наливайко мав 3 тис. бійців; селяни-повстанці були погано озброєні. Жолкевський же мав 5 тис. жовнірів.

Наприкінці травня 1596 р. з Києва приставили облогові гармати. Прибув загін кінноти князя Заславського. Вдосвіта 25 травня (4 червня) по табору вдарили облогові та польові гармати. Надалі обстріл тривав безперервно. Повстанці несли великі втрати убитими і пораненими. Штурм табору було призначено на 28 травня (7 червня). Вночі 28 травня старшини — прибічники Г. Лободи — оточили ставку Наливайка, перебили варту. Реєстровці по-зрадницьки схопили С. Наливайка, М. Шаулу, Шостака. Розпочалася різня. Лише частина козаків з полковником Кремпським прорвалася.

C. Наливайка з шістьма іншими козацькими ватажками було відправлено в кайданах до Варшави. 11 квітня 1597 р. після тривалих тортур Северина стратили на площі.

$IMAGE1$

Причини поразки козацько-селянських повстань.

Отже, враховуючи перебіг повстань під проводом К.Косинського та С.Наливайка, можна вказати наступні причини поразок повсталих:

  • виступи козаків і селян були хаотичними, тобто без плану і в будь-який момент, не маючи серйозної підготовки;
  • локальність повстань – тільки частина повсталих постійно воювала, а більшість розходилась по хатах після перемог або після відступу повсталих з їх сіл і міст;
  • низький рівень військових знань повсталих та погане озброєння – основу війська становили селяни, які в більшості були озброєні сільськогосподарськими знаряддями і лише пізніше в боях здобували кращу зброю. Кількість козаків і шляхти була досить невелика;
  • Повсталим протистояла регулярна армія з великими матеріальними ресурсами та добре навченими солдатами або найманцями, які військову службу зробили своїм життя;
  • Наївність повсталих і віра в «доброго противника»  - часто керівники повсталих і самі повсталі попадались на обіцянки шляхти і їх легко захоплювали і розбивали;
  • Неоднорідність соціального складу повсталих приводило до того, що частина повстанців за рахунок всіх намагались вирішити свої власні проблеми і виторгувати собі покращення, в більшості випадків це представники реєстрових козаків.

Початок повстань свідчив про початок нового етапу в історії Речі Посполитої – боротьби населення за покращання свого становища, яке пізніше переросте у створення власної Української держави.

Категорія: Козацтво | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 313 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017