Леся Українка (Лариса Косач)

Народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Мати її - українська письменниця Олена Пчілка. Батько - Петро Антонович Косач - служив головою з'їзду мирових посередників. Дівчинка зростала в інтелігентному середовищі родин Косачів і Драгоманових, в яких завжди жили волелюбні традиції, що спонукали її діда Якова Драгоманова взяти участь у декабристському повстанні, її дядька Михайла Драгоманова назавжди емігрувати за кордон, а батька й тіток - Петра, Олену й Олександру Косачів зв'язати своє життя з нелегальними народовольськими гуртками.

Дитячі роки Лесі Українки проходили на Волині, спочатку в м. Новограді-Волинському (до 1878 р.), а потім з перервами в Луцьку і в с. Колодяжному Ковельського повіту. Здобувала освіту вона вдома, успішно засвоїла програму гімназіальних наук, а пізніше здобула й ширшу освіту. Писати почала рано, з 9 років. Мати Лесі, Олена Пчілка, теж була поетесою. Ще 1890 року вона силкувалася наставляти доньку у світі поезії й, даруючи їй альбом для віршів, напучувала, що "поезія є всюди, хоч не всякий її бачить:

Тільки пчола пізнає Мед. затаєний в квітці, Тільки поет на всьому Бачить прекрасного слід!"

На 10-11 році життя Леся Українка тяжко захворіла. Взимку 1881 року Леся Українка з матір'ю приїхала до Києва. Виїздила на лікування до Одеси, в кримські санаторії. Часто бувала в Колодяжному, в Гадячі, а в 1894 році - їздила в Софію до М.Драгоманова, де пробула більше року.

В 1893 році вийшла у Львові перша збірка поезій "На крилах пісень", яку привітав і високо оцінив І.Франко.

Всебічно обдарована, з тонким відчуттям музики й малярства, з нахилом до засвоєння багатьох мов, людина філософського складу мислення, Леся Українка, спробувавши сили в різноманітних жанрах красного письменства, найповніше виявила свій талант в поезії - спочатку в ліричній та ліро-епічній, а потім і в драматичній.

З кінця 90-х років Леся Українка тримала зв'язок з соціал-демократичними гуртками Києва. В 1897 році в Криму вона познайомилась з одним із перших пропагандистів марксизму в Києві соціал-демократом С.К. Мержинським. Поетеса співробітничала в російському прогресивному журналі "Жизнь".

Стан здоров'я Лесі Українки вимагав частих поїздок на лікування до Одеси, Ялти, Тифліса, Кутаїсі та за кордон (Німеччина, Італія, Єгипет).

На революційні події 1905-1907 рр. письменниця відгукнулася рядом творів. Протягом 1903-1905 та 1908-1913 рр. Леся Українка жила в Грузії, звідки на зиму виїжджала лікуватися до Єгипту.

Померла Леся Українка 1 серпня (19 липня) 1913 р. в Сурамі на Кавказі. Тіло поетеси перевезено до Києва і поховано на Байковому кладовищі.

Поетичні цикли "Кримські спогади", "На крилах пісень", "Невільничі пісні", "Ритми", "Хвилини", "Легенди", "Весна в Єгипті", "З подорожньої книжки", а також драма-феєрія "Лісова пісня", безумовно, важлива складова золотого фонду української літератури.