Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Субота, 23.09.2017, 21:58






Головна » Статті » Персоналії

Ковпак Сидір

КОВПАК СИДІР

Ім’я Сидора Артемовича Ковпака — легендарного партизанського ватажка, одного з організаторів і керівників антифашистського руху в Україні — золотими літерами увійшло в історію Великої Вітчизняної війни. Народився він 25 травня 1887 р. в с. Котельві на Полтавщині в незаможній селянській родині. Серед своїх чотирьох братів і трьох сестер Сидір був найстаршим. Батьки віддали його до церковнопарафіяльної школи. Однак нестатки невдовзі змусили ll-річного хлопця залишити навчання. Він наймитує в місцевого крамаря — торговця залізними товарами; рано знайомиться з нелегальною літературою. Захоплюється нею і під час військової служби в Асландузькому резервному батальйоні. Згодом цей батальйон було реорганізовано на 186-й піхотний полк. Стояв він у Саратові. Після демобілізації 1912 р. Ковпак працює чорноробом там-таки в річковому порту, а потім — у місцевому трамвайному депо. На початку 1-ї світової війни юнака знову призивають до царської армії, і потрапляє він до того самого полку. Бере участь у боях, зокрема в знаменитому Брусиловському прориві; За мужність і героїзм двічі нагороджується Георгіївським хрестом. 1917-го солдати обирають свого хороброго побратима до полкового комітету. Якраз цей полк за рішенням комітету відмовився виконати наказ уряду Керенського про наступ. Його виводять у резерв, а особовий склад розходиться по домівках. 1918 p. С. Ковпак повертається до Котельви, де очолює комісію для розподілу між селянами й бідняками поміщицьких земель. А в роки громадянської війни створює у Котельві партизанський загін. Ці патріоти хоробро билися проти австро-німецьких окупантів і білогвардійців (у складі 25-ї Чапаєвської дивізії) під Гур’євом та проти військ Врангеля під Перекопом і в Криму. У 1921-1925 pp. С. Ковпак — військком у Великому Токмаку (тепер м. Токмак), Генічеську, Кривому Розі, Павлограді, потім — на господарській і державній роботі, а 1937-го — голова Путивльського міськвиконкому Сумської області. На цій посаді застала його війна. 10 вересня Путивль захопили фашисти. А тим часом у лісах створювалися партизанські загони. Один з них очолював С. Ковпак. У середині жовтня до Спадщанського лісу, де діяли ковпаківці, прийшов загін під командуванням С. Руднєва. Партизани вирішили об’єднати сили. Так, 18 жовтня було сформовано Путивльський загін. Його командиром став С. Ковпак, комісаром — С. Руднєв, а начальником штабу — Г. Базима. Наступного дня до Спадщанського лісу вдерлися фашистські танки. Вчинивши рішучий опір, ковпаківці змусила ворога відступити. Поступово загін зростав, набував досвід боротьби. Але й окупанти не сиділи склавши руки. 1 грудня вранці на партизанську базу розпочали наступ 3 роти гітлерівців при підтримці артилерії та мінометів. Розгорівся кривавий бій. Врешті, надвечір противник відійшов, втративши близько 200 солдатів і офіцерів. Партизани здобули багаті трофеї. Однак залишатися в Спадщанському лісі було небезпечно, тому Ковпак і Руднєв застосували нову тактику — рейдової війни, яка відіграла важливу роль у розгортанні партизанського руху. У грудні 1941—січні 1942 р. Путивльський загін здійснив рейд у Хинельський, у березні — в Брянський ліси, а у травні-липні — на Сумщину. За цей час ковпаківці знищили в боях майже півтори тисячі гітлерівців. За диу версії на залізницях і успішне проведення операцій проти фашистських гарнізонів С. Ковпаку 18 травня 1942 р. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 26 жовтня партизани вирушили в рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну, подолали з боями сотні кілометрів по території Гомельської, Пінської, Волинської, Рівненської областей, форсували Десну, Дніпро та Прип'ять і вийшли в район Олевська на Житомирщині. Тут-таки, на Правобережжі, з’єднання загонів під командуванням Ковпака здійснило славнозвісну операцію «Сарненський хрест», яка належить до кращих зразків партизанського мистецтва. Одночасно воно підірвало 5 мостів на залізничних магістралях Сарненського вузла й завершило похід розгромом ворожого гарнізону в Лельчицях. У цьому рейді Ковпак і Руднєв показали себе досвідченими воєначальниками, тож їм одним із перших було присвоєно генеральське звання. Влітку 1943 р. Сумське з’єднання партизанських загонів розпочало Карпатський рейд, під час якого було підірвано 19 військових ешелонів, 52 мости, понад 50 складів, виведено з ладу електростанції та нафтопромисли біля Биткова і Яблунева. Цей бойовий похід, здійснений під час Курської битви, мав велике морально-політичне значення. Відтягуючи на себе значні сили ворога, руйнуючи залізниці, партизани затримували перекидання фашистських військ на фронт. 1944 p. С. Ковпак за полководчу майстерність отримав другу Золоту Зірку. Невдовзі він у зв’язку з хворобою вилетів до Києва на лікування, а з’єднання було переформовано на 1-у Українську партизанську^дивізію ім. С. А. Ковпака, Під командуванням П. Вершигори вона провела два рейди тилами противника в західних областях України та Білорусії, а також на території Польщі. 13 січня 1944 p. С. Ковпак стає членом Верховного суду Української РСР. Відчувши труднощі, пов’язані з відсутністю спеціальної юридичної освіти, перетворює робочий кабінет на бібліотеку й у свої 57 років наполегливо вивчає кодекси, довідники, енциклопедичні видання. Хоч дід, як пестливо називали його друзі та бойові побратими, ніколи не був формалістом, він свято дотримувався у судовій практиці законів і часто повторював підлеглим: «Дивіться, хлопці, у нас не можна інакше. Приходить справа, а за нею — і злочинець, і людина невинна. Але й так буває, що підписуєш папір, до кінця не розібравшись. Звідси й біда для невинного. Ось чого я боюся і вам раджу: самі бійтеся! Не сім — сто разів відміряй і десять разів перевіряй, а раз відріж. Отак і у нашій справі потрібно». 1946 р. населення Путивля, Глухова та інших міст Сумщини обрало Ковпака депутатом Верховної Ради СРСР, 1947-го — депутатом Верховної Ради УРСР У березні того ж року він став заступником голови Президії Верховної Ради УРСР, Про діяльність на цій посаді, ділові й людські якості колишнього партизанського командира, зокрема ставлення до дітей, відьмо з розповідей секретаря його приймальні Наталії Мандрик. На жаль, своїх дітей він не мав. Якось прийшла до нього дівчинка років десяти й розповіла, що її батько загинув, а мати тяжко хвора, живуть вони бідно, а їй так хочеться вчитися грати на скрипці, стати музикантом. Ковпак покликав секретаря й сказав: «Ось гроші... Бери мою машину, поїдьте разом до магазину, й купи їй найкращу скрипку, а також сукню, щоб дівчинка була, як справжня артистка...» Він завжди піклувався колишніми партизанами, наче батько дітьми, допомагав їм у скрутну хвилину. Після війни тяжко захворів Микола Шубін, який прийшов у з’єднання підлітком. Ковпак купував за власні кошти й надсилав йому ліки, а згодом, коли Микола помер, залишивши трьох дітей, опікувався ними, повлаштовував їх у навчальні заклади. Збереглися листи Шубіних до Ковпака, пронизані почуттям щирої любові та вдячності. Мав він чимало щирих друзів серед працівників мистецтва. Ці люди відзначали артистичність його широкої натури, гостре слово, добрий гумор, дотепність. Під час підготовки у Києві виставки «Партизани України у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників» Ковпак познайомився й подружив з багатьма художниками, скульпторами, декораторами і став для них авторитетним консультантом, радником, критиком. Якраз тоді скульптор К. Діденко створив відомий портрет генерала. Постать Ковпака привертала увагу багатьох діячів літератури та мистецтва. Так, 1943 о. Олександр Довженко писав П. Вершигорі: «Ковпак повинен залишитися в мистецтві й історії України... Кажуть, старий — великий оригінал, тонка, мудра людина, справжній син народу». Йому було присвячено багато статей і книг. Серед них слід назвати насамперед такі видання: «Увага, Ковпак» П. Брайка і О. Калиненка, «Ковпак» Т. Гладкова й Л. Кизі, «Фронт без флангів» Л.. Коробова. Вийшло чимало й інших книг про життя й діяльність Ковпака. Його добре знали не лише в Україні, а й далеко за її межами. Уряди деяких держав вшанували Ковпака високими військовими нагородами. Він був кавалером ордена «Білий Лев» та Чехословацького хреста, польського Хреста Грюнвальда, медалі «Угорський партизан», італійських Золотої та Бронзової Зірок Гарібальді. Учасники руху Опору Європи вважали його своїм старійшиною. Тож не дивина, що один з партизанських загонів Франції 1943 р. прибрав ім’я Ковпака. Легендарний генерал був бажаним гостей у багатьох країнах і сам радо приймав зарубіжних друзів. Цікавлячись висвітленням історії партизанського руху у вітчизняній та зарубіжній літературі, Ковпак читав усе, що стосувалося цього питання. Він рішуче відкидав твердження деяких західних істориків і колишніх фашистських генералів, що, мовляв, партизанська війна — незаконна, бо виходить за межі міжнародних правових норм. «Терпіти не можу брехні» — цього принципу Ковпак дотримувався у своїх літературних творах. Його книги «Від Путивля до Карпат», «Похід у Карпати», «Солдати Малої землі», широко відомі вітчизняному читачеві, вийшли у перекладі мовами багатьох народів світу. Про Ковпака писали у своїх спогадах його колишні бойові побратими Вершигора, Коробов, Андросов, Базима, Бережний, Бакрадзе, Войцехович, Тутученко. Подвиги героїв-партизанів та їхнього батька Ковпака оспівав у віршах відомий поет П. Воронько, також колишній партизаін-ковпаківець. Вісім прожитих десятиліть не відібрали у Ковпака ні чіткої пам’яті, ні ясного розуму. До речі, він майже ніколи не хворів. За свідченням лікарів, його серце прекрасно працювало до глибокої старості. Але гірше було з легенями. Остаточний діагноз, рак легенів, від нього приховали.

11 грудня 1967 р. після тяжкої хвороби С. Ковпак помер.

У пам’яті бойових побратимів і нащадків він назавжди залишився полум’яним патріотом своєї Вітчизни, вірним сином українського народу.

 

 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 150 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017