Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS П`ятниця, 24.11.2017, 13:13






Головна » Статті » Персоналії

Кондратюк Юрій

КОНДРАТЮК ЮРІЙ

 Ім’я Юрія Васильовича Кондратюка — нашого славетного піонера космонавтики, одного з перших творців і дослідників ракетної техніки, яким пишається вітчизняна наука,— тривалий час було в тіні, істинна біографія замовчувалась або перекручувалася на догоду тимчасовим вершителям порядку. Чому так сталося? Чим завдячує сучасна космонавтика цій людині? Чи справді, як ходили поголоси, полтавський інженер-винахідник, поневолений на війні, працював у Пенемюнде, де обраховував Вернеру фон Брауну оптимальні траєкторії для ФАУ-1 і ФАУ-2, а потім, повернутий назад, був засланий на Колиму, де й помер 1952 p.? Де правда, а де вигадка? Де істина, а де тонко розрахований наклеп? Достовірний життєпис цієї' легендарної людини подає московський письменник Борис Романенко у книзі «Юрий Васильевич Кондратюк», що нещодавно вийшла у видавництві «Знание». Як пише автор, йому пощастило особисто знати Юрія Васильовича, працювати з ним, служити в одному полку в народному ополченні. І тому він завжди вважав своїм обов’язком підняти таємничу завісу над ім’ям нашого прославленого піонера космонавтики. Що ж стояло за цією запоною?

У метричній книзі Полтавської єпархії 1897 р. за ЛЬ 55 записано: «Червня дев’ятого (9) дня народжений, а липня 28 хрещений — Олександр; батьки — студент Київського університету Гнат Бенедиктович Шаргей і його законна дружина Людмила Львівна; ...хрещені батьки — колезький радник Яким Микитович Даценко і дворянка Катерина Кирилівна (Іванівна) Петраш...». Так з ’явився на світ майбутній теоретик проникнення людства у зоряний світ. Того, чиє він згодом візьме прізвище, ще не було на світі — Юрій Васильович Кондратюк народиться в Луцьку через три роки. Знав би малий Олександр, яка доля йому судилася! Відали б батьки, які дантові кола пекла чекають на їхнього сина! Кажуть, путі Господні незбагненні. Життєві шляхи геніїв — теж. Олександрів батько Гнат Шаргей навчався в Київському університеті. Брав участь у студентських демонстраціях. На другому курсі його виключили з університету. Поїхав до Німеччини, але невдовзі повернувся і вступив до Петербурзького університету на літературний факультет... Мати Людмила Шаргей викладала в одній із гімназій Подолу географію і французьку мову. Разом із своїм чоловіком виходила на демонстрації. Переконана революціонерка, брала участь в роботі однієї з підпільних організацій. Уже носячи під серцем дитя, потрапила до лабет жандармів. Ставлення до заарештованої було жахливим. Це її й згубило. Людмила Львівна тяжко захворіла і 1903 р. у безнадійному стані потрапила до лікарні для душевнохворих. Батько і син глибоко переживали недугу матері, але нічого вдіяти не могли. Хвороба прогресувала, і невдовзі молодої жінки не стало. Вбитий горем Гнат Бенедиктович, немов передчуваючи і свою близьку кончину, змушений був шукати нову матір для свого сина. Нею стала колега по роботі Олена Петрівна Кареєва.

У березні 1910 р. вона подарувала йому доньку, яку назвали Ніною. Лихе передчуття Шаргея-старшого справдилося — через три місяці після народження доньки він, невиліковно хворий, пішов з життя. Олександрові тоді щойно виповнилося 13 літ. Зрозуміло, що утримувати в Петербурзі двох дітей Олена Петрівна не могла, тож Олександр залишився у своєї бабусі Катерини Кирилівни, яка, бувши ще нестарою, втративши першого чоловіка, вийшла заміж за Якима Микитовича Даценка, вельми поважну людину в Полтаві. В його будинку часто бували письменники-демократи Панас Мирний, Володимир Короленко, інші представники української й російської інтелігенції. Немов увібравши в себе сили і дух рано померлих батьків, Олександр Шаргей на очах ставав дорослим, не по літах розвивав свій небуденний інтелект. Ось спогади вчителя Полтавської гімназії про свого обдарованого учня: «Він володів дивовижними здібностями в галузі математики та інших точних наук. Міцно і легко засвоював гімназичний курс». Мине час, і він напише калузькому «бардові» зоряного неба К. Ціолковському: «Над питанням міжпланетних сполучень я працюю вже 12 років. З 16-річного віку, відтоді, як я визначив здійснимість вильоту з Землі, досягнення цього стало метою мого життя». Звичайно, хто з нас не мріяв у дитинстві про польоти в небо? Але минав час, і від цих наївних мрій не лишалося й сліду. В нього інакше. Захопившись думкою про політ у космічний простір, він сідає за підручники й самотужки опановує вищу математику, фізику, механіку, астрономію, хімію. Зачинившись у кімнаті, забувши про все на світі, розстеливши на підлозі папір, креслить, визначає, проектує... Так народжувався перший варіант праці з міжпланетних подорожей. Закінчивши з відзнакою Полтавську гімназію, Олександр Шаргей у вересні 1916 р. вступає без екзаменів на перший курс механічного відділення Петроградського політехнічного інституту. Поселяється у своєї мачухи — Олени Петрівни Кареєвої. І знову навчання, креслення, гіпотези, версії, проекти...

Але йшла перша світова війна. 11 листопада 1916 р. студента Шаргея мобілізовують в армію і направляють у школу прапорщиків при одному з юнкерських училищ Петрограда. Так-сяк відбувши заняття, він поспішає на квартиру, щоб до відправки на фронт завершити розпочату працю. У березні 1917 р. завершує її. Йому тоді не виповнилося й 20 років. Юнак... Але яка прозірливість, масштабність, яка солідна математична ерудиція! Незалежно від калузького вчителя він доходить висновку про можливість подолання земного тяжіння за допомогою ракети з реактивним двигуном. Це головне. Далі — ракета має складатися з кількох посудин-баків, наповнених рідким паливом. Це могли бути водень і кисень. В міру випорожнення баків ракета звільняється від них. Що це? Не що інше, як прообраз сучасних багатоступеневих ракет! У тій же праці автор виводить основну формулу руху ракети, тобто формулу, яку вже написав «батько теоретичної космонавтики, коли йому було 46 років. Але полтавський юнак-теоретик вивів її іншим, своїм, методом. Далі автор досліджує траєкторії вильоту з Землі, траси польоту на Місяць та інші планети Сонячної системи. Лише кілька років мала ця людина для спокійної творчої праці. Починаючи з 1917-го й до самої загибелі, життя Олександра Шаргея — це суцільний калейдоскоп знегод, поневірянь, крутих поворотів, драматичних подій. Після закінчення юнкерського училища молодий прапорщик вирушає на далекий турецький фронт. Постріли «Аврори» сповіщають загальну демобілізацію. Олександр повертається із Закавказзя на батьківщину. По дорозі його насильно мобілізовують у білу армію. Сприйнявши усім своїм серцем оновлюючі вітри революції, він тікає з ворожого стану й пробирається в Полтаву, звідки дістається до Києва, куди прибула його мачуха з донькою Ніною. Не бажаючи жити на утриманні родичів, Олександр трудиться то електриком, то вантажником, то кустарем-слюсарем, то репетитором. Перебиваючись з хліба на воду, уривками працює над другим варіантом рукопису про вихід людей у космічний простір. А довкруж точилася жорстока боротьба, йшло безглузде братовбивство.

31 серпня 1919 р. до Києва вдираються денікінці. їхній знавіснілий генерал під страхом розстрілу оголошує поголовну мобілізацію. Олександр знову опиняється під ненависними йому білими прапорами. На станції Бобринська, поблизу міста Сміли, він залишає санітарний вагон і зупиняється на квартирі матері свого друга Бориса Арабажина. Коли в Києві твердо встановилася радянська влада, молодий учений повертається до своїх родичів, звідки за їхньою рекомендацією переїздить до невеличкого містечка Мала Виска Херсонської губернії (нині Кіровоградська обл.). Працює слюсарем на кооперативному млині й кочегаром на цукровому заводі. Чулий серцем, він не забуває про київську рідню — систематично надсилає продовольчі посадки (його рідної полтавської бабусі вже два роки не було серед живих). Тут, у Малій Висці, й відбулося перевтілення Олександра Шаргея в Юрія Кондратюка. А сталося це так. 1 березня 1921 р. у Києві помер від туберкульозу студент-вінничанин Юрій Васильович Кондратюк. Олена Петрівна Кареєва, турбуючись про подальшу долю свого пасерба, колишнього царського прапорщика, який двічі, хоч і не з власної волі, побував у білій армії, вирішила убезпечити його життя, тож випросила у рідних померлого юнака його документи і передала їх у Малу Виску. Олександр довго відмагався від такого «дарунку». Але встояти перед умовляннями мачухи не зміг. Зрештою, від цього залежали і її життя, і доля його сестри. Працюючи на Маловисківському цукровому заводі, а потім на спорудженні великих зернових елеваторів на Північному Кавказі, Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей «помер» від туберкульозу) завершив роботу над третім варіантом рукопису «Про міжпланетні подорожі» й надіслав у Москву на рецензію відомому вченому — інженеру-механіку В. Ветчинкіну. Позитивного відгуку не сподівався. Просто хотів засвідчити, чи то пак, узаконити існування на світі такого собі Юрія Кондратюка. Що ж до правильності теоретичних розрахунків і висновків, то тут сумнівів у нього не було. Математику й фізику знав як власну кишеню. Оця обставина найбільше сум’ятила 28-річного молодика. Хто він такий? Недипломований слюсар, у кращому разі — механік степових зерносховищ. До чого тут космічні простори, Місяць, Марс? У травні 1926 р. надійшов відгук. Він такий, що його варто навести. «У передмові автор статті,— писав В. Ветчинкін,— вказує, що йому так і не вдалося ознайомитись із досягненнями іноземних учених у цій галузі, не вдалося навіть роздобути основних праць Ціолковського. Але це не завадило авторові одержати результати, досягнуті всіма дослідниками міжпланетних подорожей у сукупності, що слід вважати дуже важливою його заслугою. У той же час абсолютно оригінальна мова автора і незвичні для вчених висловлювання та позначення дають підставу думати, що автор е самоуком, який опанував удома основи математики, механіки, фізики, хімії. Обидві вказані обставини переконують у тому, що механік Ю. Кондратюк — великий талант (типу К. Ціолковського), закинутий у глухий куток і позбавлений можливості виявити себе належним чином». Ось так! Справжній талант виявляє сам себе.

7 жовтня І926 р. газета «Вечерняя Москва» сповістила про народження нового талановитого вченого: «У Головнауку надійшла праця молодого вченого т. Кондратюка «Про міжпланетні подорожі». Автор висловлює в ній ряд думок про будову й деталі польоту ракети, призначеної для міжпланетних сполучень. Ознайомившись з працею, Головнаука визнала, що вона містить досить оригінальні пропозиції, які є результатом ґрунтовного вивчення автором питання». Це була перемога, але не остаточна. Схваливши працю Юрія Кондратюка, Головнаука відмовила у її виданні, пославшись на завантаженість поліграфічної бази. Одне слово, як писав пізніше Юрій Васильович, «тяганина заїла». Переконавшись у безперспективності державного видання своєї книги, він опублікував її в Новосибірську власним коштом. Світова наука збагатилася працею неординарного значення. Оцінити її вартість тоді світ ще не міг. Тільки з часом громадськість побачила всю грандіозність закладених у ній задумів. Торкаючись питання очікуваних результатів для людства від виходу його в Космос, 32-річний учений-самоук, віддалений од наукових центрів і позбавлений елементарних умов для творчості, навподіб знаменитому «Плану освоєння Сонячної системи» Ціолковського, але реальніше й предметніше накреслює основні етапи освоєння космічного простору. Шо ж, у патріарха теоретичної космонавтики з’явився гідний послідовник, а можливо, й соратник, хай на ціле покоління і молодший. «Я переконаний, що Кондратюк знав Ваші книги, перш ніж створити свого»,— писав Ціолковському німецький винахідник Роберт Ладеман. На це Костянтин Едуардович відповів йому: «Певен, що Кондратюк працював, не знаючи всіх моїх праць. Це дуже енергійна молода людина». Калузький учитель гідно поціновував заслуги свого молодшого колеги. Більше того, він щиро захоплювався ним, особливо коли довідався, що той має намір зайнятися практичним втіленням у життя своїх проектів, тобто конструюванням реальної космічної ракети й пілотованого космічного корабля (1930). Для цього йому слід було перейти в Групу вивчення реактивного руху, якою керував С. Корольов. За рекомендацією професора В. Ветчинкіна Юрій Кондратюк відвідав лабораторію ГВРРу, зустрівся з її керівником, але від запрошення працювати там гречно відмовився. Мабуть тому, що жив під чужим прізвищем. Адже тих, хто влаштовувався в ГВРР, перевіряли до десятого коліна. Але, як то кажуть, від своєї долі не втечеш. І зернові елеватори, які проектував і будував Кондратюк, мало не погубили його. 31 липня 1930 р. завідуючого проектно-монтажним підвідділом західно-сибірської контори «Хліббуд» Ю. Кондратюка за злісним доносом заарештовують. Звинувачення — шкідництво. Воно полягало тільки в тому, що збудував елеватор... без жодного цвяха. Мовляв, розвалиться, а він, за свідченням очевидців, стоїть і досі. «Справу» швидко спартолили, засудивши «винного» до трьох років ув’язнення. Хліб і Космос... Які ж вони звабні і якими ж іноді бувають гіркими! Тільки втручання наркома Серго Орджонікідзе врятувало теоретика космонавтики і конструктора хлібних скарбниць від заслання, з якого можна було й не повернутися.

У травні 1932 р. Ю. Кондратюка запрошують взяти участь у конкурсі на кращий проект потужної вітряної електростанції в Криму. Він з головою поринає в цю справу і займає перше місце. Захищаючи пізніше свій проект, двічі зустрічається з наркомом. У 1934—1938 pp. керує проектуванням Кримської ВЕС. Після трагічної загибелі Орджонікідзе її спорудження припиняється, а відділ Кондратюка переводять на розробку малопотужних вітряних електростанцій, чим автор грандіозної програми «Освоєння космічних просторів» займатиметься аж до фатального 1941 р.

Коли вибухнула війна, Ю. Кондратюк одразу оголосив себе мобілізованим. Він записався до Київської ополченської дивізії міста Москви. На початку жовтня 1941 р. дивізія стримувала натиск озвірілих орд фашистів на калузькому напрямку. З жовтня почався запеклий бій. В одній із сутичок обірвався телефонний зв’язок. Червоноармієць роти зв’язку Ю. Кондратюк зголосився поновити його. Уникаючи куль і вибухів снарядів, він подався шукати місце обриву проводу і... не повернувся. Загинув. Ось лист Центрального архіву Міністерства оборони СРСР: «За документами обліку безповоротних втрат сержантів і солдатів Радянської Армії встановлено: — рядовий Кондратюк Юрій Васильович, 1900 р. народження, уродженець м. Луцька, призваний до РА Київським РВК м. Москви, перебуваючи на фронті Великої Вітчизняної війни, загинув 3 жовтня 1941 р. на території селища Засецький і сіл Великі та Малі Совки Кіровського р-ну Калузької обл.».

У місті Кірово Калузької області на старому кладовищі на пам’ятнику викарбувано і прізвище Юрія Васильовича Кондратюка — рядового солдата і фундатора теоретичної космонавтики. Вийшло так, що два титани, які проклали людству шлях у зоряний світ, як міфічні Дедал і Ікар, сплять вічним сном на одній землі. Отож не було в його житті ніяких ні Пенемюнде, ні фон Браунів, ні зловісних ФАУ. То все пусті вигадки, фальшування істини. Він не дожив до здійснення своїх проектів, але ніколи не пізно посадити дерево, хоч плоди його, можливо, дістануться іншим. Два найпромовистіших штрихи. Найвищою у світі архітектурною спорудою є Останкінська телевежа в Москві. Мало хто знає, що в основу її будівництва покладено проект Кримської вітряної електростанції, розроблений Ю. Кондратюком. Весь світ знає, що американці злітали на Місяць за «трасою Кондратюка», використавши його схему посадки на Селену.

14 березня 1969 р. американський журнал «Лайф мегезін» писав: «Політ космічного корабля «Аполлон» на Місяць було виконано за схемою, що її запропонував Юрій Кондратюк. Інженер Джон Хуболт, який очолив групу фахівців, що працювали в НАСА й готували проект висадки людей на Місяць, свою ідею запозичив у російського автора Юрія Кондратюка, котрий якнайдокладніше обґрунтував теоретично цей варіант у книзі, виданій 1929 р.».

Хтось сказав, що генії вмирають на землі від вибухів своїх сердець. Полтавський Ікар живе. Вогонь його серця незгасний.

 

 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 410 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017