Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Субота, 23.09.2017, 21:59






Головна » Статті » Персоналії

Хрущов Микита

ХРУЩОВ МИКИТА

Микита Сергійович Хрущов — неординарна й суперечлива постать в історії країни. Ревно сповідуючи догмати марксизму-ленінізму, він послідовно втілював у життя антигуманні настанови сталінізму. Але понад це мав дивовижну здатність відчувати свою країну і свій народ. Імпульсивність, невичерпна енергія та екзальтованість М.Хрущова допомогли здійснити сміливий прогресивний переворот у державі. Вихованець партії більшовиків, виплеканий тоталітарною системою, він увійшов в історію як людина, що відмежувалася від політики репресій, завдала смертельного удару сталінізмові й запровадила реформи, які розкріпачили селянство. І ось що цікаво — М. Хрущов, один з небагатьох радянських керівників, залишив свою країну в кращому стані, ніж застав її. За його часів було кинуто в землю насіння нового соціального й політичного мислення, розвіяно чимало ілюзій. Два десятиліття згодом насіння це дало сходи.

М. Хрущов народився 17 квітня 1894 р. в с. Калинівка (тепер Курська область Російської Федерації) у сім’ї робітника-шахтаря. Ще хлопцем наймитував у місцевих поміщиків, а коли виповнилося п’ятнадцять, розпочав робітниче життя в Україні, на Донбасі, у Юзівці (колишня (до 1924 р.) назва м. Донецька). Спомин-штрих до політичних поглядав молодого Хрущова залишив начальник Катеринославського губернського жандармського управління у своєму донесенні від 28 травня 1912 p., де, зокрема, зазначалося, що серед осіб, які збирали пожертви для родин розстріляних на Ленських копальнях робітників, був і 18-річний учень слюсаря на заводі Боссе Микита Хрущов. Тож заводському робітникові з ярликом неблагонадійного довелося шукати нову роботу. Влаштувався-таки камеронщиком на Рутченківську шахту № 31, де згодом працював слюсарем, машиністом підйомної машини. І все ж не вщухає його інтерес до політики Хрущов — серед тих, хто поширює газету «Правда» (друкований орган ЦК РСДРП), влаштовує колективні читання. З кінця 1914 р. слюсарює у механічних майстернях Рутченківської копальні, які обслуговували майже десять шахт. І на кожній з них йому доводилося бувати. Так розширювалось коло його знайомств і контактів.

Уже по Лютневій революції М. Хрущова обирають членом Рутченківської ради робітничих депутатів, потім — членом об’єднаного військово-революційного комітету. В Юзівці на одному з мітингів він знайомиться з Л. Кагановичем. Зустрічалися вони й пізніше — на нарадах робітничих депутатів. «Я не знав, що його прізвище Каганович,— зазначав М. Хрущов у своїх мемуарах.— Знав його як Кошеровича. І не тільки довіряв і поважав, а й, як то кажуть, стояв горою за нього». Ради в Юзівці перебували під впливом меншовиків та есерів. М. Хрущов підтримував більшовицьку фракцію, хоч формально не був членом партії. Власноручно заповнюючи різні анкети, він у графі «партстаж» завжди вписував роком вступу до партії 1918-й. І в мемуарах зазначав: «Я став більшовиком, членом Комуністичної партії після революції; потім вступив до Червоної армій...» Під час громадянської війни М. Хрущов — червоноармієць, керівник партосередку, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії. Після повернення до мирного життя М. Хрущов працює помічником по політроботі голови управління Рутченківської копальні. Зі своєю роботою справляється блискуче й невдовзі отримує пропозицію зайняти посаду управляючого Пасгухівської копальні. Однак він відмовляється, мотивуючи це бажанням продовжити навчання. 1922 р. вступає на робітфак при Юзівському гірничому технікумі. Наступного року комуністи партійного осередку делегують свого ватажка на ТХ Юзівську окружну конференцію, де він обирається членом окружного комітету партії. М. Хрущов з головою поринає в партійну роботу, часто буває на шахтах, заводах, у навчальних закладах, зустрічається з людьми. 1924 р. його заходами вдалося припинити страйк на одній із шахт Щегловського рудоуправління. У лютому 1924 р. він обирається членом бюро Юзівського окружкому КП(б)У. Це було визнанням успішної партійної роботи 30-річного М. Хрущова. Того року відбулася ще одна важлива подія у його житті — він удруге одружився (перша дружина померла під час громадянської війни, залишивши двох дітей). Як розповідав авторові цих рядків син М. Хрущова — Сергій Микитович, Н. Кухарчук і М. Хрущов щасливо прожили разом понад 40 років і лише 1965-го їхній шлюб був зареєстрований офіційно. Закінчивши навчання на робітфаці, М. Хрущов у липні 1925 р. працює секретарем Петрово-Мар’їнського районного комітету КП(б)У Сталінської (колишньої Юзівської) округи. А в грудні 1926-го обіймає посаду завідуючого організаційним відділом і водночас заступника секретаря Сталінського окружкому КП(б)У. У той час секретарем окружкому був К. Мойсеєнко. М. Хрущов так охарактеризував у мемуарах свого колишнього шефа: «Це був студент, який не закінчив медичного інституту; прекрасний промовець і здібний організатор. Розійшлися ми з ним пізніше. Його визначав сильний дрібно­буржуазний наліт, а його зв’язки й оточення були майже непманські. Тому ми його виставили із секретарів. Ця скандальна справа дійшла до ЦК КП (б) України, й до нас приїхала комісія. Розглянувши суперечки, вона визнала наші докази обґрунтованими, і його було звільнено з посади секретаря». Ось як «виставили» К. Мойсеєнка. У вересні 1927 р. М. Хрущов розповів на закритому засіданні бюро Сталінського окружкому про рішення політбюро ЦК КП(б)У, в засіданні якого він брав участь, відкликати К. Мойсеєнка й рекомендувати замість нього В. Строганова. 26 вересня пленум Сталінського окружкому обрав його секретарем. На думку М. Хрущова, Строганов аж ніяк не відповідав тим вимогам, які ставилися до ватажка такої великої парторганізації, як Сталінська. Він був людиною непоганою, але досить обмеженою. До того ж почав інтригувати. Тому партійні активісти радше зверталися в різних питаннях до М. Хрущова, ніж до В. Строганова. Це часто-густо призводило до ускладнень. У квітні 1928 p. М. Хрущова викликав до Харкова Л. Каганович і запропонував посаду заступника завідуючого оргрозподвідділом ЦК. «Він,— згодом писав у мемуарах М. Хрущов,— мотивував це тим, що в апараті ЦК дуже мало робітників». Зваживши на ситуацію у Сталіно, Хрущов погодився на пропозицію, але за умови, що при першій нагоді його пошлють на роботу в один із округів, краще в промисловий. Л. Каганович дотримав слова: в квітні 1928 р. секретаріат ЦК КП(б)У рекомендував М. Хрущова завідуючим оргвідділом Київського окружного партійного комітету, що його очолював М. Демченко. Хоч ділові стосунки між «першим» окружкому й заворгом були конструктивними, невдовзі М. Хрущов поставив питання про свій від’їзд із Києва. Це здивувало всіх; поширювались чутки, що він не спрацювався з М. Демченком. Насправді конфронтації між ними не було. Просто М. Хрущов, якому на той час виповнилося 35 років, зрозумів: якщо зараз упустить шанс продовжити навчання, то вся його освіта так і залишиться на рівні робітфаку. Починаючи з липня 1928 р., ЦК КП(б)У очолював С. Косіор. Він відпустив М. Хрущова до Москви, в Промислову академію ім. Й. Сталіна. Але вступити до цього навчального закладу було не просто. До того ж М. Хрущову бракувало стажу керівної господарської роботи. Тоді він звернувся до секретаря ЦК ВКП(б) Л. Кагановича, і справу швидко владнали. Навчання М. Хрущова в Промисловій академії було перерване втручанням того ж таки Л. Кагановича, який залучив його до партійної роботи. У 1931—1938 pp. він — секретар двох столичних райкомів, міськкому, другий секретар Московського обкому й перший секретар Московського міськкому ВКП(б), а згодом — перший секретар обох цих партійних комітетів. Документи й факти свідчать, що Й. Сталін довіряв М. Хрущову. Більше того, останній був часткою страшної сталінської системи політичних і людських відносин. У статті про М. Хрущова у другому виданні «Малой Советской Энциклопедии» зазначалося, Що він, «вірний учень і соратник Сталіна», вів у Москві «нещадну боротьбу проти троцькістсько-бухарінської зграї ворогів народу». Цю боротьбу він розпочав ще в Промисловій академії як секретар партійного осередку. Його активність сподобалася Сталіну, дружина якого Н. Аллілуєва також навчалася в цій академії і про все розповідала своєму чоловікові. 1934 р. на XVII з’їзді ВКП(б) М. Хрущова було обрано членом ЦК партії, а в січні 1938-го — кандидатом у члени політбюро ЦК. І хоч він не мав наміру повертатися в Україну, Й. Сталін категорично наполягав на цьому. «Вождь» уже вирішив долю С. Косіора — його буде переведено на посаду заступника голови Раднаркому СРСР, а після цього страчено. Доходила кінця й політика «коренізації», розпочата за рішенням XII з’їзду РКП (б), яка передбачала підготовку і висунення в республіках кадрів корінної національності, врахування національних чинників при формуванні партійного та радянського апаратів, організацію мережі шкіл, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей. Політика «коренізації» стимулювала національну свідомість великих і малих народів, а отже, і їхнє прагнення реального суверенітету, що суперечило сталінському розумінню національно-державного будівництва. В Україні, що стала одним із полігонів, де випробовувалися нові сталінські підходи, розгорнулася цілеспрямована 245боротьба проти кадрів національної інтелігенції, внаслідок якої було знищено багато діячів української культури, ті інтелектуальні сили, котрі становили ядро духовного відродження України. З приїздом М. Хрущова політика «коренізації» остаточно захлинулася. У постанові ЦК КП(б)У від 10 квітня 1938 р. «Про реорганізацію шкіл на Україні» зазначалося, що учбові заклади з навчанням мовами національних меншостей стали вогнищем «буржуазно-націоналістичного впливу на дітей», тонну їхнє подальше функціонування оголошувалося шкідливим і недоцільним. Такі школи та інші учбові заклади було ліквідовано, а учнів переведено до шкіл з українською та російською мовами навчання. У своїй доповіді на XIV з’їзді КП(б)У (червень 1938 р.) перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов наголошував на необхідності «очищати учительські колективи від ворожих елементів». До табору останніх відніс він і колишнього наркома освіти України В. Затонського, доля якого, як і його попередників (О. Шумського та М. Скрипника), склалася трагічно — наприкінці 1937 р. він був заарештований. «Ворог народу Затонський,— зазначав у доповіді М. Хрущов,— розповів, як вони заплутували навчальні плани, як вони шкодили... Затонський визнав, що переатестація, здійснювана за рішенням уряду, проводилася так, щоб чесних учителів скомпрометувати й вигнати зі школи і залишити петлюрівські, троцькістсько-бухарінські та буржуазно-націоналістичні шпигунські банди». У прийнятій з’їздом резолюції наголошувалося на необхідності «ліквідувати наслідки шкідництва у викладанні російської мови в неповних середніх школах, а також у вузах». Характерно, що на наступному, XV з’їзді КП(б)У, який відбувся 1940 p., ні в доповіді М. Хрущова, ні у виступах делегатів жодним словом не згадувалися «коренізація» та «українізація». Однак приїзд М. Хрущова в Україну збігся із зміною акцентів у політиці боротьби проти «ворогів народу». В цей час наслідки репресій виявилися такими згубними, що за рішенням січневого (1938) пленуму ЦК ВКП(б) почалося виправлення помилок, які мали місце при виключенні комуністів з партії. 1939 p. М. Хрущов обирається членом політбюро ЦК ВКП (б). Багато сил він віддає розвиткові економіки України, зокрема вугільної промисловості, а також вирішенню питань, пов’язаних із возз'єднанням західноукраїнських земель.

Під час Великої Вітчизняної війни він — член військової ради ряду фронтів. І разом з тим спрямовує роботу партійних комітетів республіки на боротьбу з ворогом, займається евакуацією підприємств, різних закладів та організацій, бере участь у створенні антифашистського підпілля та партизанських загонів, спираючись на членів політбюро і секретарів ЦК КП(б)У М. Бурмистенка, Д. Коротченка, який керував роботою апарату ЦК, голову Раднаркому УРСР Л. Корнійця, тісно співробітничає з обкомами партії.

2 жовтня 1942 р. рішенням політбюро ЦК ВКП(б) було створено нелегальний ЦК КП(б)У, але М. Хрущов як член Військової ради Сталінградського фронту не увійшов до його складу. У 1944—1947 pp. він поєднує дві керівні посади — першого секретаря ЦК КП(б)У і голови Раднаркому (з 1946 — Ради Міністрів) УРСР. Відбудова Донбасу й Дніпрогесу, гігантів чорної металургії («Запоріжсталь», «Азовсталь») і машинобудування (ХТЗ, Краматорський машинобудівний завод та ін.), створення нових галузей промисловості (газової, автомобільної, будівельної індустрії тощо) — все це було в центрі уваги М. Хрущова у повоєнні роки. Однак не все йшло гладко у його житті. Тяжко переживаючи драматичну ситуацію, породжену голодом 1946—1947 pp., М.Хрущов звернувся по допомогу до Москви, чим викликав шалену лють Сталіна. Більше того, його запідозрили у зв’язках з «націоналістичними елементами». Для боротьби з ними в Україну прибув Л. Каганович і з березня по грудень 1947 р. очолював ЦК КП(б)У, а М. Хрущов залишався лише головою Ради Міністрів УРСР. Після від’їзду Л. Кагановича він знову зосередився на партійній роботі. До святкування свого 70-річного ювілею (1949) «вождь народів» повернув М. Хрущова до Москви. Це, на думку останнього, було викликано насамперед маніакальною підозрілістю Й. Сталіна, якому ввижалася чергова змова проти нього в Москві та Ленінграді. «Ти,— сказав він М. Хрущову,— потрібен нам тут. Справи йдуть не блискуче, викривають змови. Ти повинен очолити московську організацію, щоб Центральний Комітет міг розраховувати на підтримку місцевого партійного апарату в боротьбі проти змовників». Відповідь М. Хрущова була короткою: «Я зроблю все, що в моїх силах». На грудневому (1949) пленумі ЦК КП(б)У М. Хрущов був увільнений від обов’язків першого секретаря ЦК Компартії України у зв’язку з обранням його секретарем Центрального Комітету ВКП(б) і першим секретарем Московського обкому партії. Партійну організацію України очолив Л. Мельников.

Перебування М. Хрущова з 1938 р. на партійній роботі в Україні, на думку англійського видавця його мемуарів, ученого й дипломата Е. Креншоу, стало для нього своєрідним порятунком: «12 років він був далеко від Москви, від щоденної боротьби за пости, від інтриг, лестощів, брехні та фіскальства, які процвітали при Сталіні й виснажували навіть таких сильних людей, як Маленков». Саме в Україні «Хрущов залишався — наскільки це було можливим за Сталіна — сам собі господарем, тут він мав змогу розвинути свої здібності й задатки, які в іншому разі були б неминуче й безнадійно змарновані... Врешті, Хрущов на власні очі побачив жахливі страждання, яких зазнав народ, а також побачив, як цей народ, незважаючи на свої муки, повстав проти німців... Не було іншого такого партійного вождя (за винятком О. Кузнецова, що залишався в обложеному Ленінграді й невдовзі після цього був розстріляний Сталіним), який би так довго відчував на собі й так ясно уявляв на підставі власного досвіду справжнє життя у Радянському Союзі за Сталіна. Гадаю, це й змінило Хрущова».

У березні 1953 p. М. Хрущова обирають секретарем, а у вересні — першим секретарем ЦК КПРС. Це зміцнило його провідне становище в керівництві країною і партією. Розпочалися реабілітації партійних керівників 30-х pp., які залишилися живими. Тисячі осіб було реабілітовано посмертно. На XX з ’їзді КПРС, що відкрився 14 лютого 1956 p., М. Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки». І хоч він не наважився назвати всіх винуватців страхітливих злочинів сталінської епохи (серед них були ще живі члени політбюро, в тому числі й він сам), ця доповідь завдала серйозного удару тоталітарному комуністичному режимові. 1957 р. американський журнал «Таймс» оголосив М. Хрущова «людиною року». У березні 1958-го його було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Він очолив також Раду Оборони СРСР, зосередивши у своїх руках всі основні важелі партійної, державної, господарської та військової влади в країні. У квітні 1964 p. М. Хрущову виповнилося сімдесят. Після вручення йому Зірки Героя Радянського Союзу він виступив з короткою промовою, в якій сказав: «Смерть для деяких політичних діячів іноді настає раніше від їхньої фізичної смерті». Не підозрював він тоді, що незабаром це станеться і з ним.

М. Хрущов втратив популярність ще в роки свого правління, тому після відставки у жовтні 1964-го перестав існувати як політично значуща постать.

Помер він у Москві 11 вересня 1971 р. Похований на Новодівичому кладовищі. Останнім часом інтерес до особи й політичної діяльності М. Хрущова зростає, як зростає розуміння великої ваги докорінного повороту в політиці, пов’язаного з його ім’ям. При всіх своїх вадах М. Хрущов був єдиною людиною в оточенні Й. Сталіна, здатною здійснити цей поворот, який унеможливив вороття до сталінізму, принаймні у його колишніх, «класичних», формах. Чи не тому на могилі М. Хрущова мало не щодня з’являються букети квітів? 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 195 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017