Дмитро Іванович Яворницький 

видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист та письменник, народився 7 листопада 1855 року в селі Сонцівці Харківського повіту в родині сільського псаломщика і селянки. З 1867 року він навчався у Харківському повітовому училищі. 1874 року вступив до Харківської духовної семінарії, але не закінчив її і в 1877 році вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Слухав лекції Олександра Потебні та Миколи Сумцова. По закінченні університету 1881 року був залишений як обдарований студент позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. З 1897 року, відмовившись від офіційно запропонованої на факультеті теми, почав студіювати історію Запорожжя.

У 1881 — 1882 роках вийшла перша праця Яворницького - "Виникнення і будова Запорозького Коша", за яку його було позбавлено університетської стипендії. Здійснював експедиції по місцях Запорозької Січі. З весни 1884 року читав серію публічних лекцій під назвою "Про запорозьких козаків" 1884 року університетське начальство "за сепаратизм та відверте українофільство" звільнило Яворницького з посади в університеті. Позбавлений засобів до існування і можливості займатися улюбленою працею, 1885 року Дмитро Іванович переїхав до Петербурга. Того ж року Яворницький написав низку статей з історії Запорожжя та передмову до поеми "Гайдамаки", став членом археологічного товариства, влаштовував суботні вечори, які відвідували його земляки. За порадою Яворницького І. Рєпін почав працювати над картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султанові", користуючись матеріалами та колекцією вченого. 16 червня за політичну неблагодійність Яворницького знову було позбавлено права викладати і звільнено з роботи.

1888 року опубліковано двотомник "Запорожжя у залишках старовини і переказах народу" та "Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків". 1891 року Яворницький повернувся до Харкова в пошуках роботи, але, не знайшовши її, знову поїхав до Петербурга. Навесні 1892 року вийшов перший том "Історії запорозьких козаків", а невдовзі вченого відіслали у трирічне відрядження, а фактично вислали у Середню Азію, де він працював молодшим чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі в Самарканді.

1895 року, відбувши заслання, вчений поїхав до Варшави, де склав у Варшавському університеті магістерський іспит. З 1897 року власті дозволили Яворницькому жити в Москві, де він став приват-доцентом Московського університету. 1902 року захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію. Того ж року переїхав до Катеринослава, став директором Музею старожитностей Катеринославської губернії. З 1920 по 1933 рік працював в Інституті народної освіти у Катеринославі, у 1925 - 1929 роках завідував кафедрою українознавства. До останніх днів життя завідував Дніпропетровським історичним музеєм, брав участь у численних експедиціях по місцях Запорозької Січі.

Крім фундаментальної "Історії Запорозьких козаків" у трьох томах (1892 — 1897), Яворницький написав ще понад двісті праць, присвячених здебільшого українській історії. Виступав він також як поет і прозаїк, уклав "Словник української мови" (1920). Помер Дмитро Іванович Яворницький 5 серпня 1940 року. Поховано видатного вченого у Дніпропетровську, на території створеного ним музею, що носить його ім'я.