Історія до Київської Русі

Для ознайомлення.

Сучасна історична наука відносить слов’ян до індоєвропейської мовної сім’ї. В свою чергу вчені поділяють слов’ян на східних (українців, росіяни, білоруси), західних (чехи, поляки, словаки) та південних (серби, болгари). Перші відомості про слов’ян знаходяться ще в роботах античних авторів, які подають відомості про насе­лення Європи на початку нашої ери. Слов’яни в той час відомі під іменами венеди, анти, склавiни. Про територію - батьківщину східних слов’ян - вчені не прийшли ще до єдиної думки. На даний час існують три головні теорії походження слов’ян - вiсло-одерська, дунайська (карпатсько-дунайська), автохтонна. В останній час, правда, вчені більш схиляються до думки, що на різних етапах розвитку східних слов’ян можливо є істинною кожна теорія.

1. Розселення слов’ян на території сучасної України.

Дальший суспільний та економічний розвиток східних слов’ян призвів до зміни племінного поділу та розселення. Найбільш чіткі відомості про розселення сло­в’ян в VI - VIII ст. ми знаходимо у нашому знаменитому вітчизняному літописі “Повість минулих літ“, який створив Нестор-лiтописець. Нестор нараховує всього 14 союзів племен східних слов’ян. З них лише 7 жили на території сучасної України:

поляни - в районі сучасного Києва:

сіверяни - на північний схід від полян;

древляни - на північний захід від полян;

уличі - між Дністром та Дніпром (в нижній течії цих рік);

тиверці - між Дністром та Прутом (в нижній течії цих рік);

дуліби (волиняни) - на теперішній Волині;

білі хорвати - в Карпатах та на Прикарпатті.

Слід звернути увагу на те, що це були не просто племена, а союзи племен, тобто слов’яни знаходилися на вищій стадії суспільного розвитку, що свідчить про зародження держави у східних слов’ян.

2. Основи господарського життя.

Про розвиток господарства східних слов’ян у додержавний період мало що відомо. Все, що відомо на даний час, вчені дізналися з археологічних розкопок. Археологічні джерела ясно вказують, що основним заняттям східних слов’ян було землероб­ство, яке знаходилося на відносно високому рівні. Досить розвинутим був землеробсь­кий інвентар. Поряд з землеробством значного розвитку досягло скотарство. Сх. слов’яни розводили велику рогату худобу (корів, биків), коней, свиней, овець та різноманітну птицю. Вже велике значення відігравали ремесла - гончарство, металургія, ткацтво. Продовжувало відігравати важливу роль полювання на диких тварин (турів, зубрів, лосів, оленів, а також тварин з дорогоцінним хутром - білок, куниць, лисиць, бобрів ). Із промислів найважливішим було бортництво (мед, віск).

3. Соціальне життя. Побут.

У VII - VIII ст. сх. слов’яни жили здебільшого великими групами. Житла були напівземлянки з печами, з дерев’яними стінами, обмощеними глиною, або хати з сіньми та двома кімнатами, що нагадують планом сучасні українські хати. Біля житла були глибокі ями для переховування продуктів. Недалеко від поселень знаходились могильники з безкурганними могилами (трупоспалення). Українські поселення мали укріплення - городища з високими валами та глибокими ровами. Вони розміщувалися переважно на високих берегах рік. По всіх українських землях розміщувалися багато городищ (Київ­щи­на - 400, Волинь - 350, Поділля - 250, Чернігівщина - 150, Галичина - 100). Городища, однак, не тільки захищали населення від ворогів, а були також адміністративними осередками великої округи. В кожному племені були свої важливі центри. Так, у полян - Київ, Вишгород; у сіверян - Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч; у древлян - Турів, Малин, Iскоростень; у дулібів - Бузьк, Волинь; у білих хорватів - Белз, Червень. Та навіть серед цих міст уже в той час виділявся Київ, Чернігів, значення Галича, Луцька, Перемишля як торгових центрів було дуже великим.

4. Відносини з іншими народами.

Спочатку відносини сх. слов’ян з іншими народами складалися несприятливо, бо слов’ян вважали менш культурними. Давні автори, які залишили нам згадки про сх. слов’ян того часу, характеризують їх як неосвічених варварів та слабо розвинутих. Однак пізніше відношення до них іноземних авторів змінилося, особливо, коли між їх країнами та сх. слов’янами були встановлені постійні економічні відносини. Тому можна припустити, що відсутність точних відомостей про сх. слов’ян пояснюється страхом перед слов’янами, бажання “ правильно “ пояснити легенди, які ходили про сх. слов’ян. Лише пізніше вони зрозуміли, що сх. слов’яни представляють собою народ з великими можливостями - добрий душею та страшний у гніві.

 З давніх часів іноземні купці приїжджали в Русь, а також слов’янські їздили по усіх відомих країнах. Велике значення мало й те, що багато слов’ян служило у військах інших країн, знайомлячись з їх культурою та вибираючи з неї найкраще для себе.

Необхідні дати.

839 - згадка Бертинської хроніки про Русь.

бл. 840 - захоплення Києва хозарами та уграми.

бл. 858 - прибуття Аскольда до Києва.

860 - перший відомий похід Русі на Константинополь (Цар город ).

860 - 861 - згадка про перше хрещення частини русiв.