Григорович-Барський Іван

Народився Іван Григорович Григорович-Барський 1713 р. у Києві, на Подолі, в сім’ї дрібного крамаря, котрий був до того ж старостою Успенського собору, його брат —Василь (псевдоніми —Плака, Альбов), український письменник та мандрівник, у 1723—1747 рр. подорожував Угорщиною, Болгарією, Австрією, Румунією, Молдовою, Італією, Грецією, Палестиною, Сірією, Аравією, Єгиптом. У друкованих «Дорожніх записках», в яких містилося 150 малюнків, він розповів про економічне становище, освіту, звичаї та історичне минуле цих країн. З 1724 р. Іван навчався в Київській академії. Звідси вийшов ряд відомих художників тієї епохи, зокрема Левицький, Зарудний, Галаховський, Тарасевич та ін. В академії він посилено займається малюванням й особливо прагне оволодіти мистецтвом гравірування. 1744 р. Барський одружується і згодом стає батьком великої сім’ї (всього у нього було 15 дітей). У 1744—1748 рр. проживає за межами Києва. Саме в ці роки він дістає інженерно-будівельні знання.

Наприкінці 40-х рр. Григорович-Барський розпочинає службову кар’єру і водночас —архітектурну діяльність. Першою його роботою стало спорудження міського водогону (на той час обіймав посаду «інстігатора» при Київському магістраті). Центральною спорудою водогону, що охопив увесь Поділ, був павільйон-фонтан, так званий «Феліціан», 385на майдані перед будинком магістрату (нині Контрактова площа). Протягом 1748—1749 рр. архітектор працював у Кирилівському монастирі, зокрема спорудив у трапезній новий для Києва тип двоповерхової церкви —Василя Великого. У деяких деталях цієї будови відчувається вплив відомого на той час архітектора Шеделя, і це дає можливість стверджувати, що Григорович-Барський був його учнем. (Про це свідчив і вітчизняний архітектор В. Заболотний.) Поряд з будівництвом у Києві Іван Григорович-Барський бере участь у спорудженні унікального собору в м. Козелець, розпочатого 1766 р. видатним українським архітектором Андрієм Квасовим. Серед робіт А. Квасова палацово-паркові ансамблі Розумовських поблизу Козельця (1744), в Глухові (1751—1757), Батурині (1760), садиби в Адамівці (1748—1750), канцелярія Київського полку (1756—1757), собор Різдва Богородиці й дзвіниця в Козельці (1752—1764) та ін. Саме Барський надав собору ряд рис, характерних для українського бароко. Григорович-Барський є автором і спорудженого у Козельці будинку полкової канцелярії. Найвище піднесення творчості майстра припадає приблизно на кінець 60-х —початок 70-х рр. XVIII ст. У цей період він стає найпопулярнішим архітектором Києва. Жодне будівництво на Подолі не обійшлося без його участі. За два десятиріччя Барський спорудив церкву Красноярського монастиря, Набережно-Микільську дзвіницю, галерею Константинівської церкви і ряд цивільних споруд.

1766 р. він будує корпус братських келій Межигірського монастиря і —майже водночас —один з найкращих своїх творів —Покровську церкву в Києві. Вона являла собою видовжений хрест з трьома куполами і втілювала принцип об’ємнo-просторового побудування, характерний для української архітектури. Пізніше церква зазнала багатьох змін як усередині, так і зовні. 1765 р. було зведено будинок нової бурси, який, за описом сучасника, являв собою «немалого пространства двухэтажные деревянные покои» и мав у нижньому поверсі «по написанному плану двенадцать изб с горницами и четверо сеней». Як видно з документів, Григорович-Барський будував його разом з «тесельним майстром» Петром Недільком, теж досить відомим київським зодчим. У ці ж роки Григорович-Барський спорудив будинок гостинного двору навпроти Воскресенської церкви на Подолі. Найбільше відомостей збереглося про цивільні споруди 386Григоровича-Барського в Межигірському монастирі. Однією з кращих вважався корпус келій проти Спаської церкви. До цього періоду належить і будівництво Набережно-Микільської церкви на Подолі, яка являла собою однокупольну споруду на хрестовій основі. Близька за архітектурою церква побудована й у с. Лемеші на Чернігівщині, над могилою батька графа О. Розумовського. Історик Горностаєв писав, що «архітектура Трьохсвятительного храму Лемешів близька до архітектури дзвіниці й ганкових входів Козелецького собору». Останнім архітектурним твором митця стала дзвіниця Успенського собору (1782) у Києві. Через три роки після її спорудження, у травні 1785 р., Іван Григорович-Барський помер. Вирісши під впливом народної творчості і прекрасно засвоївши всі елементи українського бароко, Григорович Барський ніколи не був простим наслідувачем, а прагнув зберегти творчу індивідуальність, історичні традиції української архітектури. Водночас в його творчості відбилися сучасні художні течії, яскравими представниками яких були такі видатні майстри, як Шедель, Растреллі, брати Ква сови, Ковнір, Старченко. У них Григорович-Барський вчився, з деякими працював. Іван Григорович-Барський наблизив українське архітектурне мистецтво до кращих зразків європейської культури. Його творчості притаманні багатство композиційних прийомів, мальовнича пластика фасадів, стриманий, витончений декор. Різнобічна й плодотворна діяльність великого майстра відіграла помітну' роль у визначенні художнього обличчя української архітектури XVIII ст.