Григорій Данилович Епік відомий український письменник, народився
17 січня 1901 року в сім'ї робітника. Закінчив сільську школу. З 1916 року працював у залізничних майстернях, конторником на складі.
За участь в антигетьманському повстанні був вигнаний з роботи. 1919 року став добровольцем Першого Ново-Московського повстанського
полку, брав участь у революційних подіях.
На початку 1920 року вступив до більшовицької партії і став працювати
у ревкомі Кам'янки. Згодом переїхав до Полтави, був головою повітового виконкому. У 1924—1926 роках Епік — головний редактор
видавництва «Червоний шлях». Навчався в Інституті марксизму-ленінізму. З серпня 1933 року — на творчій роботі.
Примкнув до групи Хвильового ВАПЛІТЕ. У червні 1934 року, під час
партійної чистки, виключений з КП (б) У із таким формулюванням:
«На протязі довгих років і до останнього часу опирався лінії
партії в літературі, підтримував націоналістичні елементи в їхній боротьбі проти партії».
Основні творчі здобутки письменника — повість «Восени»,
роман «Без ґрунту», роман «Перша весна». Епік зумів правдиво показати фактичний опір селянства насильницькій
колективізації. Проте в 1932 році він видав прокомсомольський роман «Петро Ромен».
Виключення з партії 5 грудня 1934 року, арешт на п'ятий день після
вбивства Кірова духовно надломили письменника. На противагу заарештованим одночасно з ним у Харкові В. Підмогильним, М. Кулішем,
які тривалий час відкидали надумані звинувачення, Г. Епік одразу визнав свою приналежність до міфічної терористичної організації.
На початку 1935 року багатьох письменників вразив лист Епіка на
ім'я наркома В. Балицького, в якому письменник розкаювався за злочинні наміри всієї групи і визнавав, що їх усіх варто постріляти,
«як скажених псів». Як засвідчують документи, засуджений до 10-річного ув'язнення спільним вироком на 17 чоловік, Г. Епік
був відправлений для відбування покари на Соловки.
Листи письменника з концтабору до дружини переповнені фальшивим
пафосом. Він також натхненно працює над книжкою новел «Соловецкие рассказы», котра, на його думку, «принесла б дуже
багато користі і мала б надзвичайний успіх».
Але зрештою Епік спалив новели й роман, писані «во славу Чека»,
відмовився від роботи.
В жовтні 1937 року його справу, як і інших українських письменників
і митців, несподівано переглянули. Новий вирок — розстріл. Вирок був виконаний 3 листопада того ж року.
Реабілітований Григорій Епік посмертно в 1956 році.
| 
