Політична історія

Галицького князівства

Вперше про територію Галицького князівства ми дізнаємось з літопису "Повість минулих літ" із запису про те, що князь Володимир Великий (980-1015) захопив Червенські міста від поляків. Ярослав Мудрий (1019-1054) був змушений відвойовувати ці землі, бо Святополк І Окаянний віддав ці землі своєму тестю польському королю Болеславу І Хороброму за його військову допомогу проти Ярослава Мудрого в боротьбі за київській стіл після смерті їх батька в 1015 році.

Після смерті Ярослава Мудрого Червенські міста відійшли в спадок його внуку Ростиславу Володимировичу (син Ярослава Мудрого Володимир помер раніше батька). Ростислав довго не зміг керувати, а перейшов на Тмутараканське князівство. В цьому князівстві він також довго не керував, бо помер (за однією з версій, його отруїв візантійський намісник в Корсуні, приславши отруєне вино). В нього лишилось троє дітей - Рюрик, Володар та Василько, яких за рішенням київського князя взяв під опіку волинський князь.

Сироти підросли і втекли від опікуна. Вони створили три князівства - в Перемишлі, Звенигороді та Теребовлі. Їх опікун Давид Волинський виступив у похід проти них, але невідомий вбивця під виглядом гінця напав на нього і вбив. Підозрюють, що вбивця був підісланий братами, бо після завершення вбивства сховався в землях братів.

У 1091 році вмирає старший Ростиславович Рюрик під час епідемії, яка охопила його землі. 

У 1097 році Василько вирушає на князівський з'їзд в Любеч. Після завершення з'їзду волинський князь підбив київського князя Святополка ІІ затримати Василька, бо ніби він готує змову проти київського князя. Сам волинський Давид планував збільшити свої володіння за рахунок Василька Ростиславовича. Для того, щоб Василько в подальшому не міг заважати, то за прикладом візантійських імператорів, йому викололи очі.

Планам змовників завадив брат Василя Володар, який із своєю та братовою дружинами став на межі володінь і не пропустив Давида в землі брата. Інші князі Русі на чолі з князем Володимиром Мономахом, почувши про осліплення князя Василя, рішуче виступили з протестом чим злякали Святополка ІІ. Князі скликали новий з'їзд у Витичеві в 1100 році, де засудили вчинок київського князя. Святополк ІІ обвинуватив, що його підбив волинський князь Давид, а той у всьому обвинуватив володимир волинських бояр. Рішення з'їзду - волинського Давида позбавити князівства (замінили на менше), а володимр-волинських бояр віддали на страту Ростиславовичам.

На жаль, нащадки Ростиславовичів жили менше дружно і воювали між собою за володіння. В кінці кінців, усі землі Ростиславовичів об'єднав Володимир І Володаревич. Він в 1141 році переносить столицю князівства в місто Галич і з того часу ці землі починають називати Галицька земля або Галичина.

Розквіту Галицьке князівство досягло за сина Володимира І Ярослава Осмомисла (1152-1187).

Ярослав Осмомисл був змушений воювати з київським князем Ізяславом за спірні прикордонні землі і переміг. Багато часу та зусиль він прикладав для розбудови свого князівства та міст. У 1153-1157 роках будується Успенський собор у Галичі, який зберігся до тепер. У цьому соборі Ярослав Осмомисл і був похований (правда, тепер його тіло поховане в собрі св.Юра у Львові - виявлені під час розкопок крипти).

У 1158 році Ярослав допомагає князю Ізяславу Давидовичу стати київським князем, а потім і скидує його зі столу, бо Ізяслав відмовився видати Івана Берладника, князя, який вигнав батька Ярослава раніше з князівства.

Ярослав розширив кордони держави за рахунок приєднання земель узбережжя Чорного моря в районі пониззя Дністра і Дунаю.

Ще однією сферою діяльності Ярослава Осмомисла була боротьба з кочовими племенами (в його часи нападали половці)

З сусідніми державами, Угорщиною та Польщею,  відновив дружні відносини, які були порушені його батьком.

Ярослав відправляв дипломатичні делегації до імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбароси, а з візантійським імператором Мануїлом І навіть уклав союзницьку угоду у 1167 році.

Головною проблемою, як не дивно, для князя Ярослава стали галицькі бояри, які відзначились великим свавіллям і гординею, відмовляючись слухати свого князя. Галицькі бояри навіть втручались в особисте життя Ярослава Осмомисла - вони спалили Настусю, жінку з якою жив князь і був в неї закоханий, бо бояри боялись помсти чернігівського князя з чиєю дочкою був офіційно одружений Ярослав.

Про силу і авторитет князя говорять рядки "Слова о полку Ігоревім" "підпер гори Угорські своїми військами" та "зачинив ворота Дунаю".

Уже перед смертю Ярослав Осмомисл взяв клятву з галицьких бояр, що його спадкоємцем стане син від Настусі князь Олег, в чому бояри цілували хрест. Однак, коли князь Ярослав помер, то бояри переступили свою клятву і новим князем зробили князя Володимира ІІ, сина від чернігівської княгині Ольги, бо ним було легше управляти.

Володимир ІІ керував з 1187 року по 1199 рік. На жаль, його правління було з перервами, бо сусіди та галицькі бояри двічі позбавляли його князівства. З його смертю закінчилась династія Ростиславичів.