 (9(21).03.1883-1938)
- більшовицький військовий діяч, дипломат.
Народився у Чернігові. Навчався у Воронезькому кадетському корпусі (1902-04), потім - у Петербурзькому юнкерському училищі. 1903 вступив у РСДРП. 1910 емігрував до Франції, де співпрацював з меншовиками, згодом - член більшовицької партії. У листопаді 1917 обраний членом комітету у військових і морських справах Раднаркому. Наприкінці листопада призначений командувачем військ, які вели боротьбу проти Донського військового уряду генерала Каледіна. Антонов-Овсієнко брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. Цей план передбачав захоплення більшовицькими військами Харкова, Полтави, Катеринослава і наступ на Київ. У грудні 1917 Антонов-Овсієнко, стягнувши до Харкова значну кількість військ, 13(26).12.1917 (за іншими даними, - 9(22).12.) захопив місто і перетворив його на центр антиукраїнських сил. Наприкінці грудня 1917 об'єднав більшовицькі війська у три армійські групи під командуванням П.Єгорова, Р.Березіна та С.Студинського. Командувачем цих військ Антонов-Овсієнко призначив есера М.Муравйова. Під час визволення армією УНР території України від більшовиків 7.03.1918 призначений за вказівкою В.Леніна головнокомандувачем червоногвардійських частин в Україні, які мали завдання стримувати наступ українсько-австро-німецьких частин і забезпечити вивіз з України матеріальних цінностей. Входив до складу маріонеткового більшовицького уряду в Україні - Народного Секретаріату. У січні-червні 1919 командував Українським фронтом, війська якого, складаючись переважно з російських червоногвардійців, здійснювали відверту агресію проти України. У 1922-24 - начальник політуправління Реввійськради. З 1924 Антонов-Овсієнко - на дипломатичній роботі. У 1925-33 - представник СРСР у Чехословаччині, Литві та Польщі, пізніше - нарком юстиції СРСР.
Розстріляний НКВС СРСР.
| 
