 (1873-23.05.1924)- визначний український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України, засновник і перший ідеолог українського націоналізму.
З 1890 навчався на юридичному факультеті Київського університету, по закінченні якого працював адвокатом у Харкові. 1891 Міхновський разом з Б.Грінченком, І.Липою, В.Боровиком став організатором «Братства Тарасівців», у 1896 - товариства «Молода Україна». 1899 переїхав до Харкова, займався адвокатською практикою. Брав участь у роботі громадсько-політичних організацій, діяльність яких була спрямована на пробудження національної свідомості українського народу. 1900 на замовлення керівництва першої у Наддніпрянській Україні політичної партії - Революційної української партії написав програму організації (видана у Львові під назвою «Самостійна Україна»), в якій проголошувалася ідея політичної самостійності України. Наприкінці 1901 - на початку 1902 виступив ініціатором створення Української народної партії, що об'єднувала прихильників націоналізму та ідеї боротьби за створення незалежної національної держави. 1902-04 Міхновський у статтях і відозвах «Робітнича справа в програмі УНП» (1902), «Десять заповідей» (1903), «Справа української інтелігенції в УНП» виклав основні теоретичні засади українського націоналізму. 1906 опублікував програму УНП, яка передбачала створення самостійної Української держави («однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної, демократичної України - республіки робочих людей - від «гір Карпатських аж по Кавказькі»), постання президентської республіки, надання соціальних гарантій для широких верств населення, передачу землі у власність селян тощо. 1903 створив при УНП напіввійськову організацію, яка здійснила ряд політичних терористичних акцій у Харкові (1904), Києві (1909) та ін. 1909-14 Міхновський керував роботою національно-патріотичної організації - «3-тє товариство взаємного кредиту», співпрацював з «Товариством ім. Квітки-Основ'яненка» (члени Г.Хоткевич, Д.Сумцов, Алчевські та ін.) у Харкові. Міхновський популяризував ідеологію українського націоналізму та ідею самостійництва у різних виданнях, у численних періодичних виданнях, які він редагував або видавав, зокрема «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906) та «Сніп» (1912-13). Під час Першої світової війни 1914-18 був мобілізований до російської армії. Службу проходив у ранзі поручника Київського окружного військового суду. У березні 1917 Міхновський першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його ініціативи в Києві було засновано Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка та Військовий організаційний комітет, які мали на меті формування українських військових частин. 1.05.1917 за безпосередньою участю Міхновського утворено 1-й український козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. 1917 Міхновський - член УЦР і Українського генерального військового комітету. Ймовірно, що 1917 був одним з керівників Полуботківців повстання 1917, учасники якого плаголосити незалежність України. Заклики Міхновського до проголошення самостійності та взяття УЦР всієї повноти влади на українській території викликали відверте роздратування найчисленніших фракцій УПСР і УСДРП у ЦР та неприховану ворожість лідерів української соціал-демократії до нього. Влітку 1917 Міхновського за наказом В.Винниченка заарештовано та відправлено на Румунський фронт. Восени 1917 повернувся на Полтавщину, де взяв участь у створенні Української демократично-хліборобської партії. В період Української Держави перебував в опозиції до гетьманської влади, належав до Українського національно-державного союзу. Негативно ставився до політики Директорії УНР, вважав, що її діяльність, спрямована на встановлення в Україні соціалістичного режиму. На початку 1919 Міхновський за дорученням УДХП намагався зав'язати контакти з командувачами найбоєздатніших частин Армії УНР - Є.Коновальцем і П.Болбочаном, щоб при допомозі військ, припинити наростання анархії, стабілізувати політичну і економічну ситуацію в країні. З встановленням більшовицького режиму Міхновський деякий час жив у Полтаві, де перебував під наглядом ЧК. На початку 1920 переїхав у Новоросійськ, безуспішно намагався виїхати закордон. Згодом переїхав на Кубань, де працював у системі народної освіти. Навесні 1924 повернувся до Києва. Через деякий час був за арештований співробітниками ДПУ. Обставини смерті Міхновського остаточно не з'ясовані. За одними даними 23.05.1924 Міхновський був розстріляний, за іншими - був звільнений з ув'язнення і незабаром був знайдений повішеним (найімовірніше, самогубство було інсценовано органами ДПУ).
| 
