(10(23).05.1879 - 25.05.1926)

- визначний укр. громад.-політ, і держ. діяч, публіцист.

Виключений за вияв рев.-нац. настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка.

З 1900 - член Революційної української партії (1905 реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію). Під загрозою арешту восени 1902 виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом, був членом Чорноморської вільної громади РУП у Катеринодарі. У грудні 1904 на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з РСДРП. Кілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський. На поч. 1906 редагував у Петербурзі парт, орган «Вільна Україна». З липня 1906 - секретар київ, щоденника «Рада», а від літа 1907 до 1908 - співредактор легального соц.-дем. часопису «Слово». З 1912 - редактор російськомовного журн. про Україну «Украинская жизнь» у Москві, в якому публікувались М. Грушевський, Д. Донцов, С. Русова, Є. Єфремов, М. Горький.

У роки Першої світової війни 1914—18 - працівник Союзу земств і міст, голова Украї­нського військового комітету Зх. фронту у Мінську. Своє ставлення до війни П. виклав у статті-відозві «Війна і українці». У публікації П. доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення рос. влади до укр. питання зміниться.

Петлюра був одним із провідних діячів укр. нац.-дем. революції: з березня 1917 - член УЦР, з травня - голова Українського військового генерального комітету, з червня - генеральний секретар військ, справ (у грудні 1917 Петлюра, не погоджуючись із соціалістичною орієнтацією глави уряду В. Винниченка, пішов у відставку). У січні-лютому 1918 сформував Гайдамацький кіш Слобідської України і брав активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. За Гетьманату очолював Київське губ. земство і Всеукр. союз земств, організував упорядкуванторії УНР. З листопада 1918 - Головний отаман Армії УНР. У лютому 1919 вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР. На чолі об'єднаних укр. збройних сил 30.08.1919 здобув Київ. 5.12.1919 виїхав у Варшаву для організації військ.-політ, союзу з Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативи укр. і польськ. уряди підписали у квітні 1920 Варшавський договір 1920. З листопада 1920 керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарні, Ченстохові, Варшаві). 31.12.1923 виїхав до Австрії, а згодом — до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР.

Підступно вбитий більшовицьким агентом С.-Ш. Шварцбартом 25.05.1926 (див. Шварцбарта процес 1927). Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

М. Литвин (Львів).