(26.7(7.8).1880) - 6.03.1951) 

- відомий укр. громад.-політ, і держ. діяч, визначний письменник. 


Н. в с Веселий Кут Єлисаветградського пов. Херсонської губ. (тепер Кіровоградська обл.). Після закінчення Єлисаветградської гімназії вступив на юридичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті, брав активну участь в укр. нац. русі. Належав до членів київ. Громади, став одним із засновників Революційної укпагандистську роботу серед селян Полтавщини і робітників Києва, спрямовану на викриття нац. та соціальної політики рос. самодержавства в Україні. Через деякий час був заарештований, виключений з університету без права навчання у будь-якому ін. навч. закладі й відданий у 5-й саперний батальйон. 1903 при спробі перевезти нелегальну літературу через кордон Російської імперії заарештований у Волочинську і ув'язнений у Лук'янівській тюрмі. Після звільнення в серпні 1904 брав участь у створенні Української соціал-демократичної робітничої партії, входив до складу центр, органів партії, редадично жити і еміграції. В березні 1910 входив до складу «Української громади» в Парижі. Згодом жив у Львові (1913-17), разом із Д. Донцовим і Л. Юркевичем редагував журн. «Дзвін». На поч. 1914 переїхав до Москви, де співпрацював у часописі «Украинская жизнь». Після Лютневої революції 1917 повернувся до Києва. Як лідер УСДРП у 1917-19 відіграв значну роль в укр. нац.-визв. русі. З березня 1917 підчас Українського національного конгресу обраний заст. голови Української Центральної Ради, а згодом - заст. голови Малої Ради. На-прик. травня 1917 очолював укр. делегацію на переговорах із Тимчасовим урядом у Петербурзі. 15(28).06.1917 призначений головою першого укр. уряду - Генерального Секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов'язків генерального секретаря внутрішніх справ. Брав активну участь у підготовці всіх універсалів УЦР. У грудні 1917 став ініціатором відхилення ультиматуму Ради Нар. Комісарів Росії. В січні 1918 очолив Раду Народних Міністрів У HP і міністерство внутрішніх справ. Однак уже 18(30). 1.1918 під тиском міжпарт. незгод подав у відставку. 18.9 — 14.11.1918 очолював Український національний союз, став одним із керівників повстання проти гетьмана П. Скоропадського. 14.11.1918 обраний головою Директорії УНР. У лютому 1919 В., не погоджуючись із політикою орієнтації на Антанту, вийшов зі складу Директорії, спільно з однодумцями організував закорд. групу Укр. комуністичної партії, створив її друкований орган - газ. «Нова доба». На початку 1920 інтенсивно він переговори про можливість повернення в Україну і участь у роботі більшовицького уряду, хоча при цьому висував дві основні умови - самостійність і суверенність Укр. рад. республіки та створення укр. нац. уряду. На поч. травня 1920 приїхав до Москви. Зустрічався з Л. Троцьким,Л. Каменевим, Г. Зинов'євим, Г. Чи-черіним.Х. Раковським та ін. і отримав пропозицію обійняти пост заст. голови РНК і наркома закорд. справ України. Вивчивши внутрішньополіт. становище України, В. висунув вимогу включити його до складу політбюро Комуністичної партії (більшовиків) України. Після відмови В. виїхав за кордон. Повернувшись до Відня, виступив із гострою критикою нац. політики більшовицького уряду і Ком. партії в Україні. В 20-х В. поселився у Франції, де в основмер у франц. м. Мужен неподалік від Канн.

Літ. творчість розпочав 1902 (оповідання «Краса і сила» викликало захоплену рецензію І. Франка та ін. критиків). Оповідання і новели В. змальовують образи заробітчан, наймитів у ситуаціях руйнування сел. традиції та моралі («Біля машини», «Раб краси», «Кузьта Грицунь», «Голод», «Контрасти», «Хто ворог?», «Голота»), провінц. міщанства («Заручини»), епізоди з побуту військ, казарми («Боротьба», «Солдатики!»), в'язниці («Талісман», «Щосьбільше за нас»). Новаторськими у В. були постаті інтелі-гентів-революціонерів, подані в складних психологічних ситуаціях («Купля», «Зіна», «Момент», «Історія Якимового будинку»). Критика відзначала спостережливість автора, виразність його реалістичного малюнка, поєднаного з імпресіоністичними засобами письма, динамізм у розгортанні сюжету, гумор, але закидала йому кострубатість мови, невивершеність форми, подекуди моралізування і тенденційність у зоораженні психологічних, часом штучних, конфліктів.

В оповіданнях, новелах, романах наступного періоду (після 1905) В. дедалі більше уваги приділяє психологічним експериментам. На перший план у його творчості щораз виразніше виступає герой із більш чи менш сформованою концепцією «чесності з собою», яка нерідко протиставляється загальноприйнятим моральним нормам. Драми «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Брехня», «Настусь», «Базар», «Гріх», романи «Чесність з собою», «По свій», «Божки», «Рівновага», «Заповіти батьків», «Хочу» відзначає типаж хистких у переконаннях і поведінці персонажів, схильних, однак, до витончених рефлексій (особливо варто відзначити роман «Записки кирпатого Мефісто-феля»). В еміграційні роки В. написав цикл психологічних оповідань з історії свого дитинства («Намисто»), кілька соціально-утопічних романів і повістей («Сонячна машина» - перший в укр. л-рі роман такого різновиду, «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій»), драм («Закон», «Великий секрет», «Ательє щастя», «Пророк»), кіносценаріїв, а також займався живописом. Останній роман В. -«політична концепція в образах» - «Слово за тобою, Сталіне!». 1920 опублікував дуже тенденційні спогади «Відродження нації». В еміграції В. розробив власну світоглядну систему конкордизму. Цікавим джерелом для вивчення сусп., мист. атмосфери, а також генез творчості письменника є його щоденники. Чимало творів В. перекладено ін. мовами; п'єси ставилися у великих театрах різних країн. В Україні було видано 24-томне зібрання творів В. (1926-1930).

Н. Легкий, І. Підкова (Львів).