П`ятниця, 29.03.2024, 17:46
Історія України
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Загальні [47]
Загальні статті, які поки не відніс в інші рубрики
Антропологія [4]
Розвиток від форм мавпи до сучасної людини
Періодизація [8]
Періодизації історичних подій
Персоналії [167]
Біографії діячів
Первіснообщинний лад [17]
Матеріали з історії з палеоліту до поч. ІХ ст. н.е.
Рабовласницький лад [3]
Про розвиток рабовласницького ладу
Київська Русь [11]
матеріали з історії князівства Русь
Литовсько-польська держава (1340-1648) [2]
Військо Запорозьке (1648-1764) [0]
Під владою Росії, Австрії (1764-1917) [0]
Україна в ХХ ст. [17]
матеріали новітньої історії України
Радянська Україна (1921-1991) [4]
всі матеріали, що стосуються часів радянської влади
Українські землі в складі іноземних держав в ХХ ст [0]
Національно-визвольна боротьба в ХХ ст. [0]
статі про ОУН, УПА та інших патріотів України
Незалежна Україна (з 1991) [10]
історія в часи сучасної незалежної України
Джерела історії [13]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 726
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сагайдачний Петро

Сагайдачний Петро Конашевич

Про ранню біографію гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного —найвідомішого провідника українського козацтва кінця XVI —перших десятиліть XVII ст.—збереглися скупі відомості. Учасник Хотинської війни 1621 р. Яків Собеський (батько польського короля Яна III Собеського) у своїх мемуарах називав Сагайдачного простою людиною. Однак з цим не погоджувався український шляхтич Иоахим Єрлич, який був із козацьким гетьманом у дні кровопролитної битви під Хотином. У своєму літопису він доводив, що Сагайдачний —шляхетського походження. Висловлена Єрличем думка видається слушною, оскільки підтверджується іншими джерелами. Так, у виданому у зв’язку з кончиною козацького гетьмана панегіричному віршованому творі Касіана Саковича «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного» знаходимо вказівку на «шляхетську кров» героя. Йдеться про зображення його родового герба у вигляді перевернутої підкови, яку увінчує хрест (у геральдиці цей герб класифікується як «Побог»). Складова частка «Конашевич» у прізвищі гетьмана в родовою назвою, яка, ймовірно, походить від дрібношля хетського роду з Підгір’я Конашевичів-Попелів. Шляхтичі Попелі вживали кілька гербів, насамперед «Сас» та «Сулима». Що стосується герба «Побог», вміщеному у книзі К. Саковича, то він, вірогідно, перейшов до представників роду Конашевичів-Попелів від магнатського роду Конець польських. Останній не тільки мав герб «Побог», а й тримав у своїх руках Дрогобич і дев’ять довколишніх сіл, з якими межували маєтки Попелів—Ратична, Попелі й Котів. Що стосується другої половини прізвища гетьмана —Сагайдачний,—то воно було дане йому козаками як вправному лучнику. Озброєний сагайдаком, вершник прикріплював з одного боку до пояса лук з налучником (чохлом), а з другого —колчан для стріл. За сирої погоди на колчан натягувався спеціальний чохол (тохтуй), який знизу зав’язувався шнурком. Добре натренований лучник за хвилину випускав від восьми до дванадцяти стріл, які летіли іноді за 500 кроків. Прізвисько «Сагайдачний» було досить поширеним серед козаків і в середині XVII ст., особливо на Подніпров’ї та Брацлавщині. Наприклад, із реєстра Війська Запорозького 1649 р. дізнаємося, що до Остапівської сотні Чигиринського полку був записаний Семен Сагайдачний, Ладижинської сотні Уманського полку —Ж дан Сагайдачний, Райгородської сотні Брацлавського полку —Васько Сагайдачний. Народився Петро Конашевич близько 1577—1578 рр. Після здобуття домашньої початкової освіти він стає учнем першої у східнослов’янському світі слов’яно-греко-латин ської академії в Острозі, яка поєднувала елементарну, середню й початки вищої шкіл. В Острозькій академії викладалися предмети «тривіуму» —граматика, риторика, діалектика, а також «квадривіуму» —арифметика, геометрія, музика, астрономія. Значна увага приділялася вивченню мов —грецької, латинської і особливо старослов’янської. До викладання залучалися найкращі вчителі. Навколо академії, а також заснованої одночасно з нею друкарні виник гурток високоосвічених вчених і літераторів. У різні роки до нього входили першодрукар Іван Федоров, письменники-полемісти Герасим Смотрицький (ректор академії), Василь Суразький, брати Дем’ян і Гнат Наливайки. Острозька академія була визнаним в Україні культурно-освітнім й ідеологічним центром, де молоді прищеплювалося розуміння значущості духовних цінностей свого народу, формувалися її національна самосвідомість і гідність. Та атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в острозький період, вплинула на формування його особистості. На початку 90-х рр. юнак завершує навчання в академії і через якийсь час влаштовується на службу до київського судді Аксака. Близько 1595—1596 рр. він опиняється серед запорожців і швидко стає загартованим воїном. Маючи неабиякі організаторські здібності, вольовий характер і безстрашну вдачу, впевнено пробивається до керівних посад у Запорозькому Війську. Втім, коли вперше його обрали гетьманом, достеменно не відомо. Є свідчення про те, що в перші десятиліття XVII ст. запорозькими гетьманами було декілька осіб, серед них Самійло Кішка (загинув 1602 р.), Григорій Ізапович (згадується як гетьман під 1606 р.), Олевченко (1609), Григорій Тискиневич (1610), Дмитро Барабаш (1617), Яків Бородавка (1620—1621). У проміжках між їх гетьмануванням неодноразово випадало брати до рук гетьманську булаву і Сагайдачному. Слава грізного й безстрашного козацького ватажка прийшла до Сагайдачного після участі у знаменитих морських та сухопутних походах на володіння султанської Туреччини та Кримське ханство, які прокотилися хвилею у перші десятиліття XVII ст. Так, влітку 1606 р. козаки піддали штурму турецьке чорноморське узбережжя, здійснивши напади на Білгород, Кілію та Варну. Під час цього походу вони знищили десять ворожих галер, а також захопили чималу здобич. Восени 1608 р. запорожці здобули добре укріплений Перекоп, а в 1609 р. здійснили нові рейди на турецькі володіння. Особливо великий поголос у Європі про лицарську звитягу українських козаків пішов після здобуття ними у 1614 р. добре укріпленої турецької фортеці Сіноп, а також Кафи —величезного невільницького ринку у Криму. Ось ранній похід відбувся у 1616 р. під орудою Сагайдачного. Звістка про славний подвиг запорожців передавалася з уст в уста. Ректор Київської братської школи Касіан Сакович так описав заслуги Сагайдачного у цій воєнній експедиції; За свого гетманства взял в Турцєх місто Кафу, Аж і сам цесар турскій был в великом страху, Бо му четырнадцать тисяч там люду збил, Катарги едины палил, другій потопил, Много тогды з неволі хриетіан свободам, За што Бог з воинством его благословил—Жоден з козацьких ватажків не міг зрівнятися з Сагайдачним в умінні максимально використовувати бойові можливості запорозького війська. Як полководця його, насамперед, відзначала схильність до активних наступальних дій й широкого використання фактора раптовості. Досконало опанована Сагайдачним наука морських походів дозволила йому, як нікому іншому, зрозуміти важливість застосування згаданих складників воєнного мистецтва. Завдяки цьому гетьман зумів піти далі традиційного для козацтва способу ведення бою табором —тактики, результативної в обороні, але малопридатної в умовах масштабних воєнних операцій. Певне уявлення про Сагайдачного-полководця дають документальні матеріали щодо участі козацького війська в поході на Москву (1618). Запорожці відправилися тоді на допомогу польському королевичу Владиславу, який з невеликим загоном дедалі більше зав’язав на просторах Московщини. Пройшовши Сіверщину, козацька потуга стала швидким маршем просуватися в глиб Московської держави й невдовзі опинилася вже під Лівнами. Після запеклого штурму місто впало. Далі Сагайдачний повів військо у напрямку Єльця. Козаки з’явилися несподівано, тому захисники міста не змогли чинити серйозного опору. Подальші події розвивалися досить динамічно. Гетьман вислав в авангард загін на чолі з полковником Петром Д орошенком, наказавши йому прокласти дорогу через Рязанщину. Під орудою Дорошенка козаки оволоділи одне за одним містами Лебедин, Данков, Скопин, Ряський. Не змігши взяти Перяславль-Рязанський, Дорошенко повернув загін назад до Єльця, пройшовши через Воронезький уїзд. Кілька днів козаки брали приступом Михайлів. Однак, переконавшись, що облога затягується, Сагайдачний наказав припинити її. Уникаючи надалі локальних сутичок, гетьман повів козаків у напрямку Москви. Навперейми йому з Пафнутіївського монастиря до Серпухова вирушило московське військо, яким командували князі Дмитро Пожарський та Григорій Волконський. Козаки без особливих зусиль розбили московських ратників вже під час їх переправи через Оку. Гетьман рушив каширською дорогою прямо на столицю Московської держави. Цар ще раз спробував зупинити козаків, пославши до Донського монастиря бояр з усіма наявними силами. Однак ті, ледве помітивши козацьке військо, в паніці порозбігалися хто куди. Сагайдачний безперешкодно з’єднався з силами Владислава, ставка якого знаходилася всього за Кілька вербт від столиці —під Тушино. На військовій раді у польсько козацькому таборі було вирішено розпочати облогу Москви в ніч перед святом Покрови ( 1 жовтня). Взяття міста покладалося на козаків. Однак про час штурму стало відомо противнику. Пересвідчившись, що фактор раптовості не спрацював, гетьман наказав припинити підготовку до штурм у —тривала, методична облога добре укріпленої фортеці явно не входила у його плани. Після підписання перемир’я між Річчю Посполитою та Московською державою у с. Деуліно (1 грудня) козаки повертаються в Україну. Воєнний похід на Москву 1618 р. не став приводом для остаточного розриву стосунків між Військом Запорозьким та царським урядом, оскільки це не відповідало Інтересам жодної із сторін. Вже 1620 р. Сагайдачний споряджав до Москви посольство, яке отримує від царя «легку царську платню» —300 карбованців, сукна, дорогі тканини та інші подарунки. Втім результати козацького посольства цим не обмежувалися. Дипломатичний сенс відвідин столиці Московської держави, серед іншого, полягав у тому, що посли Сагайдачного підготували відповідний грунт для відновлення в Україні ієрархії православної церкви. Адже навряд чи випадково їх посольська місія співпала з перебуванням у Москві єрусалимського патріарха Теофана III. Безсумнівним є той факт, що провідники Війська Запорозького отримали від своїх послів точну інформацію про найближчі наміри Теофана. Коли єрусалимський патріарх у березні 1620 р. залишав кордони Московської держави, назустріч йому виїхали козаки на чолі із самим Сагайдачним (за деякими даними, гетьманував тоді Яків Бородавка, а Сагайдачний був полковником). Почесна варта супроводжувала Теофана аж до Києва, де той зупинився у спеціально відведеній резиденції на території Богоявленського монастиря на Подолі. Православні звернулися до єрусалимського патріарха з проханням висвятити нових владик (на той час у православної церкви в Україні залишився лише один єпископ). Серед тих, хто переконував Теофана піти на такий крок, був і Сагайдачний, котрий, до речі, став членом Київського Богоявленського братства разом з усім козацьким військом. Врешті-решт патріарх пристав на цю пропозицію, і церковна православна ієрархія в Україні була відновлена в повному обсязі, в тому числі митрополича кафедра. Подія ця хоч і викликала хвилю роздратування з боку католицько-клерикальних кіл Речі Посполитої, однак до широких репресій справа не дійшла. Причиною було те, що з початку 20-х рр. XVII ст. над Польщею нависла загроза великої війни з Османською імперією. Восени 1620 р. військо турецького султана Османа II розгромило сили коронного гетьмана Станіслава Жолкевського на Цецорських полях у Молдові. Кращі польські полководці загинули, а відрубану голову Жолкевського було доставлено до Стамбула. Окрилений успіхом, Осман II розпочав широкомасштабну підготовку до вирішальної війни з Польщею. Сподівання уряду Речі Посполитої на воєнну допомогу з боку європейських сусідів виявилися марними. Залишалася остання надія —на українських козаків. У середині червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва (між Ржищевом та Білою Церквою) зібралася козацька рада, на якій вирішувалося питання про спільні дії з коронним військом проти турків. Крім десятків тисяч козаків на раду прибули представники православного духовенства —митрополит Іов Борецький, єпископ Єзекіль Курцевич, близько трьохсот священиків та півсотні ченців. На раді були присутні й королівські посланці. Від імені уряду вони пообіцяли козакам платню за участь у поході, а також поступки в релігійному питанні. Більшість добре розуміла, що султан не обмежиться розгромом Польщі, а поверне зброю і проти України. Після бурхливого обговорення козацька рада ухвалила оружно виступити проти Османа II. Гетьманська булава була вручена Якову (Яцьку) Бородавці. Сагайдачного, який користувався довір’ям польського уряду, було обрано послом до короля. Разом з ним до Варшави відбув єпископ Курцевич. Виконуючи волю ради, гетьман Бородавка повів військо, яке, за деякими даними, нараховувало понад 41 тис. запорожців та кількасот донських козаків, до Хотинської фортеці на з’єднання з польськими силами. Із Варшави Сагайдачний повернувся у польський табір, розташований під Хотином. Звідти у супроводі невеликої охорони рушив назустріч козацькому війську, яке з боями пробивалося до польського табору, але натрапив на турецьку варту й ледве врятувався. З простреленою рукою він все ж добрався до своїх (козацьке військо тоді перебувало під Могилевом —нині Могилів-Подільський). Прибуття Сагайдачного збурило життя табору. Козаки почали відкрито виявляти незадоволення гетьмануванням Бородавки, який припустився помилок у керівництві військом. Одразу було скликано раду. На ній Сагайдачний розповів про своє посольство до Варшави, про обіцянки польського уряду. Рада обрала гетьманом Сагайдачного, який наказав стратити свого попередника, очевидно, побоюючись, що з часом той знову завоює симпатії козаків. Отримавши гетьманську булаву, Сагайдачний всю енергію спрямував на вирішення невідкладних бойових завдань. Під його командуванням запорожці змогли відірватися від переслідування ворогом і без великих втрат дістатися Хотина, де на них з нетерпінням очікувало польське військо. Вирішальна роль у перемозі над турками у Хотинській війні 1621 р. належить українським козакам. їх воєнна тактика, чудова бойова виучка, стійкість і відчайдушна хоробрість стали нездоланною перешкодою для війська султанської Туреччини. Саме під стінами Хотинської фортеці засяяв полководницький талант Сагайдачного. Козацький гетьман продемонстрував блискуче тактичне мислення, бездоганне вміння керувати багатотисячними масами піхоти й кавалерії, нетрадиційні методи організації оборонних та наступальних операцій в умовах боротьби з більш чисельним противником (об’єднані польсько-козацькі сили нараховували близько 80 тис. чол., тоді як противник мав 162, а за іншими даними —250-тис. армію). Саме під Хотином розбилися ілюзії султанського двору щодо непереможності своєї армії і стали проблематичними плани розширення імперії за рахунок поневолення європейських країн. Хотинська битва виявилася для Сагайдачного останньою в його полководницькій кар’єрі. Внаслідок тяжкого поранення він серйозно захворів. У середині листопада 1621 р. козаки перевезли гетьмана до Києва. Кілька місяців він провів у своєму домі —прикутий до ліжка й не маючи надії на одужання. За п’ять днів до кончини склав заповіт, за яким великі суми грошей відписав на різні благодійницькі цілі (зокрема, 1,5 тис. польських золотих школі Львівського братства «на науку і на цвиченья бакаляров учоних»), зробив надання різним церквам та монастирям. Чималі кошти із статків Сагайдачного дісталися також Київському братству. Петро Конашевич-Сагайданий пішов з життя 10 квітня 1622 р. Ховали його на території Братського монастиря. Учні Київської братської школи читали панегіричні вірші, написані Касіаном Саковичем. Лунали слова, що прославляли визначного козацького полководця, далекоглядного політика, щедрого мецената, слава і звитяга якого не зітруться у вдячній пам’яті нащадків. Несмертелнои слави достойный гетмане, Твоя слава в молчаню нігдьі не зостане, Поки Дніпр з Дністром многорыбные плынути Будуть, поты ділности теж свои слынути... 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (27.02.2016)
Переглядів: 665 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz