Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Вівторок, 24.10.2017, 00:36






Головна » Статті » Персоналії

Потебня Олександр

ОЛЕКСАНДР ПОТЕБНЯ

Видатний учений Олександр Опанасович Потебня відіграв визначну роль у розвитку наукової думки в Україні другої половини XIX ст. Його широкий творчий діапазон віддзеркалюють численні ґрунтовні праці з загального мовознавства, фонетики, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, дослідження про походження мови, взаємозв’язок мови й мислення.

Народився Потебня 22 вересня 1835 р. на хут. Манів біля с. Гаврилівки Роменського повіту Полтавської губернії (тепер Сумської обл.) в сім’ї маломаєтного дворянина. Ріс і виховувався в атмосфері любові й шани до народних звичаїв, української історії, пісні та казки. Початкову освіту здобув у Польщі, в Радомській класичній гімназії, де досконало вивчив латинську, польську й німецьку мови. 1851 р. юнак закінчив гімназію із срібною медаллю і вступив на юридичний факультет Харківського університету. На той час у цьому навчальному закладі панувало захоплення українською літературою, фольклором, етнографією, натхненниками якого були І. Срезневський, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Костомаров» А. Метлинський. Потебня-студент стає активістом гуртка збирачів народної творчості. Любов до неї приводить його 1852 р. на історико-філологічний факультет. 1856-го О. Потебня закінчив університет, захистивши магістерську дисертацію «Первые годы войны Богдана Хмельницкого», написану на матеріалі літопису С. Величка й народних пісень. Ця праця, на жаль, не збереглася. Деякий час викладав у Першій харківській гімназії. 1860-го йому було надано вчений ступінь магістра слов’янської словесності за дослідження «О некоторых символах в славянской народной поэзии». Невдовзі він вирушає у дворічне наукове відрядження за кордон, де знайомиться з методикою і рівнем навчання в європейських університетах. Однак 1863 р. Потебня достроково повертається до Харкова. У 1863—1874 pp. віце—доцент кафедри російської словесності місцевого університету. Раптове повернення на батьківщину спричинила трагічна звістка про загибель молодшого брата Андрія — одного з керівників таємної організації «Комітет російських офіцерів у Польщі». Він був учасником польського повстання 1863—1864 pp., під час якого, 5 березня 1863 p., й загинув. Цей факт призвів до погіршення стосунків між О. Потебнею і деякими представниками державних та університетських кіл. Затамувавши біль, він поринув у наукові студії. В цей час пише працю «Мысль и язык», що була новим словом у мовознавстві. Потебня в ній показав, яку велику роль відіграє мова у формуванні й розвитку людського мислення, розробив учення про внутрішню форму слова. Сучасні дослідники наголошують, що раніше дослідження з діалектики в східнослов’янському мовознавстві зосереджувалися на збиранні матеріалу, й лише після появи праць О. Потебні «О звуковых особенностях русских наречий» (1865), «К истории звуков русского языка» (1866), «Заметки о малороссийском наречии» (1870) східнослов’янська діалектологія стала науковою дисципліною. Значним внеском у мовознавство була й докторська дисертація «Из записок по русской грамматике» (1874) з порівняльно-історичною характеристикою всієї системи східнослов’янських мов у їхніх зв’язках з іншими мовами. Ця капітальна лінгвістична праця, що зумовила переворот у вітчизняній філології, базувалася на великому фактичному матеріалі, основу якого становили писемні пам’ятки української мови, народні говірки тощо. О. Потебня розглядав мову в тісному зв’язку з історією народу, з еволюцією людської думки. Дисертація дістала високу оцінку наукової громадськості — 1875 р. вченому було присуджено повну Ломоносовську премію; його обирають членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук, дійсним членом Товариства любителів російської словесності при Московському університеті. Того ж року він займає кафедру російської словесності Харківського університету, професором якої залишався до останніх днів життя. О. Потебня був щедро обдарованою людиною, наділеною неабияким талантом. У його особі органічно поєднувалися риси вченого-теоретика й популярного викладача, лекції якого відвідували студенти різних факультетів університету. Слухачі зазначали, що «вся система викладання вела не до зручності запам’ятовування, а до збудження мислі». Сучасники підкреслювали величезний духовний вплив О. Потебні на формування наукового й громадянського світогляду студентів. їх приваблювала широчінь його поглядів, уміння проникати в суть речей, прагнення індивідуалізувати явище, яе втискуючи його силоміць у прямолінійні узагальнення. Популярності лекцій сприяло й те, що вони ґрунтувалися на місцевому матеріалі, були насичені відомостями з фольклору й етнографії. Талант О. Потебні живила любов до української культури. Усе життя він збирав пам’ятки народної творчості, брав участь у виданні різних збірок. Потебня знав безліч народних пісень, грав на багатьох музичних інструментах; цікаво, що з його голосу записував пісні видатний український композитор М. Лисенко. 1863 р. в Петербурзі побачила світ збірка «Українські пісні, видані коштом О. С. Баліної», укладача якої не було вказано, але в праці «Объяснение малороссийских и сродных народных песен» О. Потебня зазначив, що записи всіх текстів і мелодій належать йому. Основна частина пісенного зібрання вченого зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадского Національної АН України — в чотирьох зошитах вміщено 278 пісень, записаних у 50—60-х pp. XIX ст. на Полтавщині та Харківщині. Багато, посилань на власні записи і спостереження знаходимо у фольклористичних працях («О купальских огнях и сродных с ними представлениях» «Малорусская народная песня по списку XVI в. Текст и примечания»), О. Потебня прагнув пов’язувати творчість народу з його життям, побутом, звичаями, обрядами. Саме усна народна творчість, українська мова й культура були для О. Потебні невичерпним джерелом наукових досліджень. Про це яскраво свідчать рядки з його листа до видатного чеського славіста А. Патери: «Обставини мого життя зумовили те, що в наукових студіях вихідною точкою моєю, іноді помітною, іноді непомітною для інших, була малоросійська мова й малоросійська народна словесність. Якби ця вихідна точка і пов’язане з нею почуття не були мені притаманними і якби я виріс поза зв’язком з переказом, то, здається, навряд чи став би займатися наукою». У своїх працях О. Потебня постійно обстоював тезу про право кожної мови на існування. В полеміці навколо питання, чи може українська мова бути літературною, він наголошував, що «немає мови чи говору, нездатних стати знаряддям безмежно різноманітної і глибокої мислі». Свої мрії щодо розвитку української мови вчений намагався втілити в життя завдяки створенню недільних шкіл для дорослих з викладанням рідною мовою. З цією мстою він склав буквар. Але недільні школи 1862 р. було закрито, а буквар заборонено. Рукопис, що його зберіг В. Гавриш, після смерті автора опублікував журнал «Киевская старина» (1899). Багато сил віддавав Потебня підготовці до друку визначних художніх творів. 1878 р. він видав з численними коментарями пам’ятку давньослов’янської писемності й історії «Слово о полку Ігоревім», здійснив перше наукове редагування творів Г Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського, І. Манжури, переклав українською мовою «Одіссею» Гомера. Помітною є роль О. Потебні й у науково-громадському русі в Україні. Він брав активну участь у роботі І Археологічного з’їзду в Москві (1865) як делегат від Харківського університету, того ж року його було обрано дійсним членом Московського археологічного товариства. Протягом 1877—1890 pp. очолював Харківське історико-філологічне товариство, сприяв збиранню і виданню архівних документів з історії України. Великий внесок О. Потебні в розвиток вітчизняної філологічної науки було належно оцінено ще за його життя. Академія наук надала йому золоту Уваровську медаль 1878 р. за рецензію на дослідження П. Житецького «Обзор звуковой истории малороссийского наречия» і другу золоту Уваровську медаль 1879 р. — за рецензію на книгу Я. Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси». Він був членом Чеського товариства наук (1887) та дійсним членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті (1890). 1891 р. Російське географічне товариство вшанувало Потебню золотою Костянтинівською медаллю за визначні наукові досягнення. Високі особисті якості Олександра Опанасовича — чесність, відвертість, інтелігентність, духовна культура — знаходили відгук у серцях його друзів і шанувальників. «Ми не знали за Потебнею,— писав 1892 р. його учень, майбутній професор, відомий учений М. Халанський,— відхилень від правил законності, чесності, правди й добра, і він здавався нам втіленням ідеалу в дійсності». Його гостинний будинок у Харкові на вул. Підгірній, 14 відвідували численні колеги, студенти, товариші. Досить щасливо склалося й особисте життя вченого. Його дружина — Марія Францівна, дочка харківського книговидавця Ф. Зеленського, створила в домі атмосферу любові й надзвичайно сприятливі умови для праці чоловіка. Вона подарувала йому двох синів — Олександра та Андрійка. Титанічна наукова діяльність та зрілий вік ученого давалися взнаки. 1890 р. він був змушений відмовитися від читання лекцій. Востаннє з’явився в університетській аудиторії у вересні 1891 р. Але й майже прикутий до ліжка продовжував дослідницьку роботу, займався з студентами.

Однак хвороба взяла своє, і о 4-й годині 11 грудня 1891 р. серце видатного вченого перестало битися. Учні йото так звана «харківська школа», доклали великих зусиль, щоб підготувати до друку ті дослідження Потебні, котрі залишилися в рукописах. Так побачили світ твори «Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка». (1894), «Об изменении значения и заменах существительного» (1899), «Из записок по теорий словесности» (1905). Дослідження з психології словесно-художньої творчості дали всі підстави назвати його «творцем лінгвістичної поетики», глибоким теоретиком літератури. Наукову спадщину О. Потебні ретельно вивчають учені України. Його теоретичні дослідження, особливо української мови, й досі не втратили своєї цінності. 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.05.2016)
Переглядів: 150 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017