Михайло Михайлович Вербицький 

відомий український композитор, народився 19 грудня 1815 року в мальовничому селі Улючі біля Перемишля в сім'ї священика. Рано залишився сиротою. Розвитку музичних здібностей юнака сприяло виховання у хоровій школі при кафедральному соборі. У 1833 році Вербицький поступив до Львівської духовної семінарії. У його середовищі богослов'я було чи не єдиним шляхом для молодої людини, що прагнула здобути освіту. Схоластичні науки, сувора дисципліна, наглухо закриті мури семінарського приміщення — все це було чуже для артистичних замилувань юнака. Він двічі кидав семінарію і двічі під тиском тяжких матеріальних обставин повертався до неї. Зрештою, у 1850 році Вербицький прийняв сан священика і з того часу проживав у далеких, периферійних сільських закутках (найдовше — аж до смерті, — в підгірському селі Млини Яворівського району) — самітній, позбавлений контактів з культурним світом.

І наперекір цим сірим, одноманітним будням розвивалася його радісна, життєстверджуюча творчість. Одним з основних жанрів композиторської діяльності Вербицького була дуже популярна в Галичині хорова музика. За змістом хори композитора — це або патріотичні пісні, або невеличкі пейзажні чи ліричні мініатюри. З його патріотичних пісень вирізняється хор "На погибель" (або "Дай дівчино нам шампана") на слова В. Стебельського, написаний у формі застольної пісні, в якій молодецькі вислови про вино й дівочу красу чергуються з запальними закликами до єднання українського народу до боротьби з його ворогами. Особливу популярність здобув також хор "Хто з нами. Бог з нами".

Вербицький завжди уважно стежив за всіма важливими культурними подіями. У 1868 році для святкового шевченківського концерту "Руської Бесіди" у Львові було створено відразу дві композиції на слова "Заповіту". Автором однієї був молодий Микола Лисенко", друга належала Михайлу Вербицькому. "Заповіт" Вербицького посів важливе місце в громадському житті Галичини. Протягом останніх десятиліть XIX століття його виконували на всіх ювілейних концертах та громадських святах.

Інша важлива галузь мистецької діяльності Вербицького — театральна музика. Аматорський театр в Західній Україні мав виразне музично-драматичне спрямування. Композитор був найактивнішим співпрацівником народного театру "Руської Бесіди" аж до самої смерті. "Козак і охотник", "Жовнір-чарівник", "Верховинці", "Школяр на мандрівці", "Проциха", "Не до любові", "Простачка" — ось далеко не повний перелік театральних вистав, що ставились з музикою Вербицького.

Безпосередньо з театром пов'язана ще одна важлива ділянка творчості Вербицького — симфонічна музика. З його оркестрових композицій відомі 12 симфоній, 2 полонези, кілька п'єс.

Помер Михайло Михайлович Вербицький 7 грудня 1870 року.

"Наш відомий і любимий", "наш славний музика" — цими епітетами рясніли шпальти газет. "Найвизначніший талант, дуже плідний композитор", — писав Іван Франко. Для нас Вербицький, безперечно, перш за все автор національного гімну України "Ще не вмерла Україна".