Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Вівторок, 21.11.2017, 04:16






Головна » Статті » Персоналії

Малиновський Родіон

МАЛИНОВСЬКИЙ РОДІОН

Військовий діяч, маршал СРСР, двічі Герой Радянського Союзу Родіон Якович Малиновський увійшов у нашу історію як один з найталановитіших воєначальників, котрі « роки Великої Вітчизняної війни командували фронтами, здобуваючи блискучі перемоги над ворогом. Усе своє життя він присвятив будівництву і зміцненню збройних сил, був міністром оборони країни. І хоч які складні проблеми доводилось йому розв’язувати завжди дбав про людину в сірій солдатській шинелі.

Родіон Малиновський народився 23 листопада 1898 р. в Одесі. Склалося так, що ріс без батька. Мати Варвара Миколаївна тяжко працювала на різних роботах задля шматка хліба, переїжджаючи з місця на місце. Два роки згодом вийшла заміж і перебралася із сином до чоловіка в с. Кліщів Подільської губернії. Тут хлопець учився грамоти. Жили 339бідно. І ще одна проблема — Родіон не знаходив спільної мови з вітчимом, тож навесні 1911 р. пішов з дому. Наймитував у поміщиків Ярошинських, а у вільний час читав усе, що до рук потрапляло. Аж ось восени 1913 р. приїхав до Одеси, .де жили тітка з дядьком. Якийсь час працював підручним у галантерейному магазині, але невдовзі захворів на скарлатину і втратив місце. Відтоді перебивався випадковими заробітками. Коли вибухнула 1-а світова війна, попросився добровольцем на фронт, одначе йому за віком відмовили. Тоді вдався до хитрощів: домовившись із солдатами, доїхав у теплушці до Вільнюса, а там його представили командирові. Зарахували-таки юнака добровольцем у кулеметну команду 256-го Єлисаветградського піхотного полку. В запеклих боях двічі був поранений. За мужність і хоробрість командування нагородило Махновського Георгієвським хрестом IV ступеня. З ускладненням становища на франко-німецькому фронті Росія, виконуючи свій союзницький обов’язок, послала в лютому 1916 р. до Франції експедиційний корпус. І тут Родіон Малиновський виявив героїзм, за що був нагороджений французьким військовим хрестом. 1919 р. він повертається в Росію і вступає до Червоної армії, бере участь у визволенні від білогвардійців Амська, Новомиколаївська, Ачинська та інших міст. У грудні 1920 р. кулеметник Малиновський закінчує шкалу молодшого командного складу й призначається командиром взводу, потім начальником кулеметної команди 309-го, а відтак 104-го полку 35-ї стрілецької дивізії. Невдовзі стає командиром батальйону 243-го полку 81-ї стрілецької дивізії. На цій посаді він показав себе з найкращого боку. І ось — відрядження у Військову академію ім. М. В. Фрунзе. Завзято штурмує воєнну науку — стратегію, оперативне мистецтво й тактику. 1930 р. Малиновський, як один з кращих випускників «фрунзівки», призначається начальником штабу 67-го кавалерійського полку, служить у штабах Північнокавказького й Білоруського військових округів, займає посаду начальника штабу 3-го кавалерійського корпусу. В 1937—1938 pp. бере участь у громадянській війні в Іспанії на боці республіканців, допомагаючи їм розробляти наступальні й оборонні операції, а повернувшись на батьківщину з чималим бойовим досвідом і високими нагородами, починає викладати у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе. Лекції, семінари, консультації бойового командира, що воював в Іспанії, викликали у слухачів незмінний інтерес. Влітку 1940 р. Р Малнновському присвоюють звання генерал-майора, а навесні 1941-го призначають командиром щойно сформованого стрілецького корпусу Одеського військового округу. На той час він був уже досвідченим і теоретично підготовленим воєначальником із значним стажем штабної і командної роботи. Велику Вітчизняну війну зустрів біля кордону з Румунією, де командував 48-м стрілецьким корпусом. Хоч сили були нерівні, робив усе, щоб затримати просування ворога. Чіпляючись за кожен клаптик рідної землі, цей корпус завдавав гітлерівцям відчутних втрат. Тож не дивина, що полководчий хист Малиновського помітили в Генеральному штабі. В серпні 1941 р. його призначають командуючим 6-ю армією. Якраз тоді фашисти заповзялися будь-що прорвати оборону й захопити Дніпропетровськ — один з важливих Промислових центрів України. Упродовж двадцяти днів з’єднання армії на чолі з командуючим вели запеклі бої, виявляючи незламну мужність і героїзм. Протягом війни Р Малиновський діяв на найважливіших ділянках радянсько-німецького фронту.

12 грудня 1942 р. велике фашистське угруповання під командуванням Манштейна, намагаючись деблокувати оточені під Сталінградом Німецькі війська ударом з району Котельникова, перейшло у наступ, і 13 грудня частини 4-ї танкової армії, форсувавши притоку Дону Ссауловський Аксай, захопили хут. Верхньокумський. До оточених під Сталінградом військ їм залишалося пройти 40—45 км. Тоді назустріч ударному угрупованню противника вирушила 2-а гвардійська армія під командуванням Р. Малиновського. Подолавши 250—280 км бездоріжжя, у лютий мороз і хурделицю, з’єднання армії з ходу вступили в бій і припинили подальше просування гітлерівців. 24 грудня у взаємодії з частинами 5-ї ударної і 51-ї армій вони зламали опір ворога, наступного дня підійшли до річки Єсаловський Аксай, а 29 грудня визволили Котельниково. Важливу роль у цій операції відіграло вміння Малиновського правильно оцінити оперативну обстановку, підготувати війська до бойових дій, з ходу вступити у бій тощо. В 1943 р. Малиновський командує військами Південного фронту. Відзначимо, що вони, завдяки його полководчій майстерності, здійснили цілу низку успішних операцій: зокрема, форсували Дон і в ході жорстоких боїв 14 лютого 1943-го визволили Ростов. Того ж року Малиновського призначили командуючим військами Південно-Західного фронту, який у серпні розгорнув наступ на фашистське угруповання в Донбасі. Цьому районові Гітлер надавав великого оборонного значення. Однак після визволення Харкова військами Степового фронту німецьке командування 1 вересня почало відводити це угруповання, що опинилося в скрутному становищі, на рубіж р. Молочної для прикриття підступів до нижньої течії Дніпра й до Криму. Армії Південно-Західного фронту завдали противникові нищівних ударів і, визволивши 22 вересня увесь Донбас, вийшли на лінію Новомосковськ — р. Молочна. Ця перемога стала важливим етапом у подальшому розгортанні наступу Червоної армії. 23 вересня війська під командуванням Малиновського досягли Дніпра й силами 6-ї і 12-ї армій створили в районі Вовничі плацдарм 7 км завглибшки і б км завширшки. Переправившись 4—5 жовтня на лівий берег, дивізії 12-ї армії взяли участь у визволенні Запоріжжя. Здолавши запеклий опір гітлерівців, війська фронту 10 жовтня підійшли до внутрішньої лінії оборони, але прорвати її з ходу не вдалося. В ніч на 13 жовтня на спостережному пункті неподалік с. Богданівни відбулося розширене засідання військової ради з участю командуючих родами військ фронту, арміями, командирів механізованого й танкового корпусів. Генерал Р. Малиновський, що й раніше вдавався до сміливих імпровізацій, і цього разу всупереч усталеним канонам воєнного мистецтва запропонував штурмувати запорізький плацдарм і місто вночі. 13 жовтня о 22 годині розгорнувся наступ на 30-кілометровому фронті. Головного удару завдавала 8-а гвардійська армія у взаємодії з 1-м гвардійським механізованим і 23-м танковим корпусами, що рухалися від Любимівки — Бекарівки в напрямку Мокрої — Запоріжжя. З північного сходу наступала 12-а, а з південного сходу — 3-я гвардійська армії. Це угруповання підтримувала 17-а повітряна армія. Раптовість удару ошелешила противника, чим скористалися війська фронту. Вони прорвали оборону й змусили ворога Відступити, а 14 жовтня оволоділи Запоріжжям. За мужність і відвагу, виявлені в боях, понад 20 воїнів було удостоєно звання Героя Радянського Союзу і тисячі нагороджено орденами й медалями. Внаслідок Запорізької операції склалися сприятливі умови для наступу військ Південного фронту у фланг і тил мелітопольського угруповання гітлерівців, виходу до пониззя Дніпра та ізоляції противника з суші в Криму. Упродовж війни полководча майстерність Малиновського, дедалі зростала. Одним з перших воєначальників він на практиці довів, зокрема під час штурму Запоріжжя, що нічні бої можна успішно проводити не лише дрібними підрозділами, а й силами армій і навіть цілого фронту. Взимку 1944 р. війська 3-го Українського (до 20 жовтня 1043 р.— Південно-Західний) і 4-го Українського фронтів, розгромивши в боях дивізії 6-ї німецької і 3-ї румунської армій, визволили від фашистів Нікопольський та Криворізький промислові райони. Таким чином, вони зірвали план гітлерівського командування налагодити сухопутний зв’язок з 17-ю армією в Криму. Навесні того ж року силами 3-го Українського фронту під командуванням Р Малиновського було здійснено Березнегувато-Снігурівську операцію. З 6 по 16 березня війська цього фронту розгромили 7 піхотних, 2 гірськострілецькі й танкову дивізії ворога, визволили значну частину Правобережної України й оволоділи плацдармом на Південному Бузі. А 26 березня при сприянні сил Чорноморського флоту розгорнули Одеську наступальну операцію. Подолавши оборонні рубежі гітлерівців, вони 28 березня увійшли в Миколаїв, форсували Південний Буг, 31 березня визволили Очаків, 4 квітня — ст. Веселий Кут, наступного дня — Роздільну, а вранці 10 квітня — Одесу. Два дні згодом війська правого крила фронту оволоділи Тирасполем і форсували Дністер. Під час Яссько-Кишинівської наступальної операції, проведеної 20—29 серпня 1944 p., Р. Малиновський командував військами 2-го Українського фронту, які мали завдання разом з 3-м Українським фронтом (командуючий — генерал армії Ф.Толбухін) розгромити фашистську групу армій «Південна Україна» (50 дивізій), зосереджених у районі Ясс, Кишинева й Бендер. Операція готувалася потай, тому ворог не чекав значних бойових дій на цьому напрямку. 20 серпня почався наступ збіжними ударами військ — з півночі 2-го Українського і з півдня 3-го Українського фронтів. Прорвавши оборону, вони до 25 серпня завершили оточення головних сил противника й, розвиваючи наступ, 27 серпня оволоділи Фокшанами, а 29-го вийшли до Плоєшті. За короткий час у боях було розгромлено 22 німецькі і майже всі румунські дивізії. Внаслідок цієї операції, що закінчилася визволенням Молдови, Румунія оголосила війну Німеччині. І взагалі докорінно змінилося воєнно-політичне становище на Балканах. Знаменно, що 1944 р. командуючий 2-м Українським фронтом генерал армії Родіон Малиновський повернувся визволителем у ті місця, де 1941-го зустрів війну командиром корпусу. А у вересні 1944 р. йому було присвоєно звання маршала Радянського Союзу.

Восени того ж року підчас Дебреценської операції війська 2-го Українського фронту завдали відчутних ударні групі армій «Південь» і витурили гітлерівців з Трансільванії, а також допомогли 4-му Українському фронтові у штурмі Карпат і визволенні Закарпаття. 2-й і 3-й Українські фронти під, командуванням маршалів Р. Малиновського й Ф. Толбухіна провели у жовтні 1944 — лютому 1945 р. Будапештську операцію, в ході якої оточили й ліквідували чисельне угруповання фашистів і визволили Будапешт. Потім була Віденська операція. Війська цих двох фронтів завершили визволення Угорщини, прогнали гітлерівців зі сходу Австрії і частини Чехословаччини і відкрили шлях для наступу в південні райони Німеччини.

У липні 1945 p. Р. Малиновського було призначено командуючим військами Забайкальського фронту, які в серпні 1945 р. під час Маньчжурської стратегічної операції завдали головного удару Квантунській армії і визволили північний схід Китаю від японських загарбників. За високе полководче мистецтво, мужність і відвагу Р. Малиновському було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. А двічі Героєм став 1958 р. Нагороджений багатьма вітчизняними й зарубіжними орденами і медалями.

Після війни Р. Малиновський — командуючий військами Забайкальсько-Амурського військового округу (1945— 1947), головнокомандуючий військами Далекого Сходу (1947—1953), командуючий військами Далекосхідного військового округу (1953—1956). З 1956 р.— перший заступник міністра оборони і головнокомандуючий Сухопутними військами. З 1957 р.— міністр оборони СРСР. Займаючи цю високу посаду, він багато уваги приділяв суспільно-політичній діяльності, цікавився літературою, історією, філософією. Був завзятим мисливцем і рибалкою. Вже тяжко хворим маршал Малиновський у листопаді 1966 р. востаннє прийняв парад військ на Красній площі.

31 березня 1967 р. перестало битися серце видатного полководця, славного сина українського народу. Він похований у Москві біля Кремлівської стіни.

 

 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 157 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017