КОЦЮБИНСЬКИЙ ЮРІЙ

Відомий український державний, партійний і військовий діяч Юрій Михайлович Коцюбинський народився 7 грудня 1896 р. у Вінниці. Його батько — письменник Михайло Коцюбинський і мати Віра Устинівна, слухачка Бестужівських курсів у Петербурзі, де вчилося чимало жінок з України, влітку 1897 р. переїхали до Чернігова й купили садибу на околиці міста. В родинному колі, де звучали казки, українські народні пісні й вірші Шевченка, серед мальовничої природи рідного краю минали дитячі роки Юрія. Піклуючись про дітей та їхній духовний розвиток, батьки, однак, привчали їх до селянської праці, тож хлопець з ранніх літ легко справлявся з косою, серпом і лопатою. Бував з батьком у друкарні, разом відвідували суконну фабрику. У їхньому домі панувало вільнодумство, не вщухали розмови на політичні теми. 1906 р. демократично настроєна інтелігенція Чернігова організувала легальне товариство «Просвіта», з трибуни якого понад два роки його голова Михайло Коцюбинський (у серпні 1908-го був звільнений за губернаторським наказом) проголошував ідеї національного відродження української культури. А діти на Шевченківських вечорах виступали з віршами, грали й співали. Влаштовувались вечори і в батьківському домі з участю Миколи Вороного, Павла Тичини, Миколи Лисенка та інших діячів; відомих з обкладинок книг, газетних сторінок та афіш. Не обминали гостинної оселі і мандрівні бандуристи та кобзарі, які виконували народні думи й козацькі пісні. Незрідка приходили листи від Ольги Кобилянської, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Старицького, Василя Стефаника, Марії Заньковецької, Максима Горького, Івана Буніна. Бурхливе життя, сповнене високих мрій, тривог і боротьби, вдиралося в дитячі душі. Все це, як, зрештою, і хвороба батька та постійні матеріальні нестатки, що їх так мужньо переносила мати, спонукало Юрія швидше подорослішати. 17-річний гімназист стає членом соціалістичного гуртка молоді, де переважали більшовицькі гасла, пропагує марксистську літературу. Восени 1916 р. його призивають до армії. З учбового батальйону, дислокованого в Чернігові, потрапляє до школи прапорщиків у Одесі й після її закінчення прибуває наприкінці квітня 1917 р. в 180-й піхотний запасний полк у Петрограді. Енергійно включається в політичні події. З травня 1917-го Ю. Коцюбинський — член Військової організації при Петроградському комітеті РСДРП. Проводить агітаційну роботу серед солдатів у Ямбурзі, Льгові, Ревелі (Таллінн) та інших містах. На початку літа Військова організація делегує його на 1-й Всеросійський з’їзд рад, а 16 червня — він серед, учасників Всеросійської конференції фронтових і тилових організацій РСДРП (б). Як член ВРК при Петроградській раді бере безпосередню участь у підготовці й проведенні жовтневого перевороту. У середині грудня 1917 р. Ю. Коцюбинський повертається в Україну, входить до складу радянського уряду як заступник, а потім — народний секретар у військових справах. 19 Січня 1918 р. призначається головнокомандуючим військами Української радянської республіки. Пізніше — член Надзвичайного комітету оборони, Тимчасового робітничо-селянського уряду Україна, 1919 р.— член Реввійськради Українського фронту, голова Чернігівського губвиконкому, секретар губкому КП(б)У, працює на керівній роботі в Полтавському губкомі й губвиконкомі. У лютому 1919 р. відбулася знаменна подія в особистому Житті Юрія Коцюбинського. У воєнних походах він здружився з медсестрою, подругою своєї сестри Оксани, донькою відомої революціонерки Євгенії Бош — Ольгою. Письменник Іван Цюпа у своїй книзі. Через терни до зірок» розповідає про це так: «За кілька днів на київському вокзалі, у вагоні Затонського відбулося їхнє весілля. Скромне й не бучне, як усі весілля на війні. Близькі друзі привітали їх з визначною 312 'подією а житті, щиро побажали добра, щастя. Дзвеніла весільна хата на колесах. Повз неї гриміли до далеких станцій поїзди, ніби нагадуючи одруженим, що і в їхньому житті будуть радощі і розлуки і прощання». Невдовзі в молодого подружжя народився син Олег, який вже по смерті батька став доктором технічних наук, видатним фахівцем у галузі верстатобудування. Початок 20-х pp.— новий етап у житті Юрія Коцюбинського. З 1921-го він — представник УСРР в Австрії. Бере участь у підготовці та проведенні у Москві переговорів з дипломатичними представниками Чехословаччини, Англії та Німеччини, у підписанні Ризького мирного договору, а також договорів між УСРР і Литвою, Естонською республікою. У 1925—1930 pp. (з невеликою перервою) — радник повпредства УСРР та СРСР в Австрії та Польщі. Цей період діяльності відіграв фатальну роль у долі Ю. Коцюбинського. В жовтні 1925 р. за доставку до Москви листа троцькістської опозиції ЦКК ВКП(б) оголосила йому сувору догану, яку згодом, щоправда, було замінено на догану. Підтримавши і підписавши 1927 р. «заяву 83-х», він через якийсь час офіційно відходить від опозиції. Щодо цього в постанові ЦКК (червень 1928 р.) наголошувалося: «Вважати питання про партійність Коцюбинського вичерпаним його заявою, де він визнає помилки опозиції, зазначає, що фракційної роботи не вів і лінію партії вважає цілком правильною».

1930 р. Ю. Коцюбинського призначають заступником голови, 1934-го — головою Держплану і заступником голови Раднаркому УСРР. Ця посада стала вершиною його державної діяльності. 22 жовтня 1934 р. оргбюро ЦК КП(б)У в своєму рішенні «Про контрреволюційну роботу залишків націоналістів і пособництво їм з боку гнилих ліберальних елементів» звинуватило Коцюбинського в притупленні пильності й прямому потуранні дворушництву троцькістів. Його було звільнено з посади й виведено зі складу ЦК КП(б)У. Заяви про безпідставність пред’явлених звинувачень не знайшли підтримки в Москві. Незабаром Коцюбинського вислали в Алма-Ату, а в лютому 1935 р. заарештували, інкримінувавши антирадянську діяльність, і рішенням особливої наради при НКВС СРСР засудили до 5-річного заслання в с. Каргасок Західно-Сибірського краю. Звідтіля ж за «контрреволюційну» діяльність переводять до трудового табору. В березні 1935 р. ЦК КП(б)У виключає його з партії як дворушника-троцькіста. 3 жовтня 1936 р. Коцюбинського перевезли до Москви, а відтак до Києва, де звинуватили в керівництві «контрреволюційною троцькістсько-терористичною організацією, що готувала терористичні акти над керівниками партії і Радянської влади». На відміну від показань на допитах 1935 p., коли Коцюбинський відкидав звинувачення у троцькістській діяльності, тепер він «визнав» себе винним у створенні за завданням П’ятакова троцькістської організації.

8 березня 1937 р. відбувся суд. Голові закритого засідань ня та його підручним, як видно з протоколу, вистачило 16 хвилин, щоб визнати Коцюбинського винним і засудити до розстрілу. Того ж дня вирок було виконано. Так обірвалося, ледь переступивши сорокарічну межу, життя Ю. Коцюбинського, яке увібрало в себе бурхливу юність, складність історичних перипетій і трагізм того часу.