Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Субота, 23.09.2017, 21:59






Головна » Статті » Персоналії

Кобилиця Лук'ян

ЛУК'ЯН КОБИЛИЦЯ

 «Се був гуцул не зовсім звичайний. Високий ростом, стрункий, він був білий на лиці, мав світле волосся, що густими кучерями спадало йому на плечі, і типове подовгасте лице з меланхолійним виразом. Те лице, добродушне, та притім поважне, з великими блискучими очима, дуже нагадувало лице Христа, як його звичайно малюють на іконах. Ся подібність впадала в очі різним людям, що знали Кобилицю...»— так описував І. Франко депутата австрійського парламенту й керівника селянських заворушень, простого, неписьменного гуцула і героя численних легенд — Лук’яна Кобилицю. Хоч перекази про народного ватажка склали цілу книгу, біографічних відомостей про нього збереглося дуже мало.

Народився він 1812 р. в с. Путила на Буковині (тепер смт Чернівецької обл.). Тривалий час мешкав у своєму обійсті в с. Плоске, розташованому неподалік Путили. Дружина Кобилиці, гуцулка з відомого на Буковині роду Єрошок, замолоду вважалася першою красунею. Вже 1843 р. в них було шестеро дітей, проте ані документи, ані усні джерела не згадують про їхню подальшу долю. За деякими свідченнями, Кобилиця був досить заможним господарем. Так звана Русько-Кимполунзька округа, до якої належали села Путила та Плоске, була розташована серед високих Карпатських гір над Черемошем. Північна Буковина, що колись входила до складу Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, з XIV ст. опинилася під владою Угорщини, згодом Молдавського князівства (яке, своєю чергою, перебувало під п’ятою Туреччини) й, нарешті, Австрійської імперії. Українці споконвіку становили більшість населення Північної Буковини, а, проте, мусили не тільки відробляти панщину, а й сплачувати чинш і різні данини поміщикам іноземцям. Національне життя було обмежене, освіченіші верстви українського населення зазнавали відчутної мадяризації, румунізації, германізації (офіційною мовою в монархії Габсбургів вважалась німецька). Тому боротьба селянства проти поміщицького гноблення, що поступово набувала й національно-визвольного значення, стала провідним суспільним рухом на Буковині XIX ст. і Умови життя в гірських селах, на батьківщині Кобилиці, здавна відрізнялися від тих, що склалися в інших українських землях Австрії. Гуцули, переважно вівчарі й дереворуби, не знали панщини. Хоч ліси та полонини молдавські господарі надавали різним хазяям, у XVII—XVIII ст. ті задовольнялися порівняно невеликою традиційною даниною. Але на початку XIX ст. ліс почали сплавлятп Черемошем, а землі, що звільнялися, відводили під ріллю. Поступово поміщики збільшують чинш, накладають данину за випас овець «на панських полонинах» і порубку дров у «панських лісах». Запроваджується панщина, зростають побори. Селяни Буковини скаржаться на поміщиків. Спочатку домагаються виконання грамот молдавських господарів XVII ст., за якими панщина не мала перевищувати 12 днів на рік. Але марно. На початку 40-х pp. селянські заворушення переростають у бунти та збройні виступи. Саме тоді серед їхніх проводирів yперше згадується ім’я Лук’яна Кобилиці. 1839 р. його, підданого поміщика Георгія Джурдувана, було названо серед обраних селянами всегромадських депутатів— «пленіпотентів» («уповноважених»), які мали захищати інтереси сільських громад під час суперечок з панами, подавати скарги тощо. Кожна громада (село) обирала по два депутати. Те, що Кобилиця в 27 років став громадським депутатом, є свідченням його неабиякого авторитету серед селян. А про активні виступи їхнього обранця на захист інтересів українського селянства свідчить, зокрема, такий факт: у серпні 1840 р. рішенням обласного уряду він разом з іншими депутатами був позбавлений права подавати скарги. Восени 1843 р. селяни Русько-Кимполунзької округи відмовилися виконувати повинності. Вважаючи ліси своєю споконвічною власністю, вони проганяли звідти панських лісничих, відмовлялися також і від сплати державного податку. Цей виступ вдалося припинити лише із застосуванням військової сили. Багато селян було побито різками й киями, а їхніх ватажків, у тому числі Лук’яна Кобилицю, заарештовано. Діловод слідчої комісії Каетан Пірошка, згадуючи згодом про допит Кобилиці, зазначав, що він «був чоловік з інтелігентним виразом лиця... Великі, чорні, бистрі очі, орлиний гарний ніс, чорний вусок і чорна іспанська борідка надавали йому подобу іспанського гранда. Він відповідав з великою гідністю і наголошував на те, що «ліси наші» і що з гуцулів дідичі здирають неналежні данини». У слідчій справі відзначено і такий цікавий факт: «Піддані з Плоски передали прохання від імені цілої округи дозволити збудувати школу, щоб наші діти мали можливість вчитися, а вчителям будемо самі платити. Ми вже й приміщення підібрали, тільки щоб нам було це дозволено». Оскільки, власне, школи — німецькі, румунські та польські — існували на Буковині лише в більш-менш значних містах, тут, очевидно, йдеться про «дяківку», в якій дячки вчили дітей читати рідною мовою по церковних книжках. Отже, маємо справу з вимогою національної школи. На початку 1844 р. Кобилиця був битий киями й засуджений до кількох місяців тюрми. Влітку 1847 р. селянський ватажок знову потрапив до тюрми — «за ошуканство та поширення серед народу фальшивих і тривожних чуток». За деякими свідченнями, перед цим він після тривалої відсутності повернувся додому з якоюсь великою афішею, «майже на сажень завдовжки» (понад 1,5 м), з надрукованими на вій великими червоними літерами. Як припускав І. Франко, це міг бути просто анонс якоїсь лотереї (зауважимо, що серед гуцулів майже ніхто не вмів читати; неписьменним був і сам Кобилиця). Зацікавлені селяни допитувалися, що там написано. Лук’ян Кобилиця «по довгім ваганні» (І. Франко) нарешті оголосив, що це — цісарський патент, за яким ліси й полонини закріплювались за громадами, пани позбавлялися права судити і бити селян, а панщина, як і в старі часи, обмежувалася 12 днями на рік. Про цей «патент» миттєво стало відомо всім у горах. Він викликав могутню хвилю непокори панам, відмови відробляти панщину і т. п. Сам Кобилиця тим часом (до травня 1848 р.) сидів у в’язниці в Чернівцях. Революційна буря «весни народів» 1848 р. похитнула Австрійську монархію. 25 квітня під тиском національно-визвольних рухів уряд прийняв конституцію. Було оголошено про скасування кріпацтва та вибори до рейхстагу. За законом Буковина обрала до палати депутатів вісім осіб. Це були селяни (п’ять українців-«русинів» і два румуни) й директор гімназії у Чернівцях, німець. Лук’яна Кобилицю обрала Вижницька сільська округа (приблизно 50 тис. виборців). Наприкінці червня того ж року Кобилиця як депутат рейхстагу прибув до Відня. За словами І. Франка, «у віденськім сеймі Кобилиця, простий, неписьменний гуцул, що не знав німецької мови, не міг, очевидно, відігравати ніякої ролі. Він був німим свідком подій, у яких, певно, 90 відсотків не розумів». Але пізніші дослідження та історичні документи свідчать, що це не так. Лук’ян Кобилиця за допомогою писарів листувався зі своїми земляками, з деякими селянськими скаргами доходив до міністра внутрішніх справ. Поіменні голосування дають змогу простежити, що він разом із так званою «лівицею», тобто радикально-демократичною частиною депутатів, виступав за скасування панщини без будь-якого відшкодування поміщикам. І чи не єдиний серед Селянських депутатів у вересні 1848 р. висловився за допущення на засідання і надання слова у рейхстазі делегації революційної Угорщини. Відомо також, що селянський ватажок був близько знайомий з Іваном Федоровичем, польським депутатом-демократом від Галичини. Якийсь час вони разом жили в одному приміщенні, в готелі для депутатів, у Відні. Напевно, серед знайомих Кобилиці у рейхстазі був і селянин з Галичини Іван Капущак, який вславився полум’яними промовами проти кріпосництва, виступав разом із польськими та австрійсьг кими демократами і навіть ходив у формі віденської національної гвардії. Разом з іншими депутатами Кобилиці довелося пережити облогу й бомбардування революційного Відня цісарськими військами. І. Федорович згадував про такий епізод: «Раз увечері я стояв на вежі астрономічної обсерваторії і водив очима за киданими на місто бомбами, за ракетами, що лускали у повітрі, та за величезними пожежами, які в різних частинах міста розливалися, мов криваві озера. В тій хвилі хтось злегка поклав мені руку на плече. Оглядаюсь, а за мною стоїть Кобилиця. Його подовгасте лице в рамці довгого, до плечей волосся було осяяне кривавим блиском пожежі; в його очах меркотів якийсь дивний вогонь, а на устах був усміх. Я запитав його, що він тут робить і ни не страшно йому дивитися на це все? Кобилиця ще раз усміхнувся і, махнувши рукою, мовив: «А що, панцю, якби ми таке в наших горах зробили!» Я не зрозумів, що в нього на думці,— зрозумів аж пізніше, коли почув про його роботу». Наприкінці жовтня 1848 р. Відень було взято цісарськими військами, а рейхстаг тимчасово розпущено. Кобилиця, як і всі депутати, отримав велику бронзову медаль на білочервоній стрічці (яка давала вільний прохід і проїзд усюди), а також сертифікат депутата із сеймовою печаткою. З цими магічними для гуцулів атрибутами Кобилиця повернувся на Буковину, де розгортався очолений ним визвольний рух. Зібравши селян, він сказав, що цісар — його приятель і віддав йому всю владу над Буковиною; відтепер ліси, пасовиська і грунти належать гуцулам. Селянський рух, охопивши велику територію, вийшов за межі Вижницької виборчої округи. Кобилиця з групою озброєних однодумців їздив по селах, закликаючи до боротьби проти панів. За спогадами сучасників, ці поїздки мали урочистий характер. Кобилиця повсюди з’являвся з медаллю і шарфом через плече (поширювались чутки, буцімто він врятував цісаря від небезпеки й дістав за це такі відзнаки). За деякими відомостями, зміщував війтів, котрі не виконували його наказів, і організовував вибори нових. В цей час власті займалися, головним чином, придушенням угорської революції. Не було ясно, чи можна заарештувати Лук’яна Кобилицю, бо закону, який регламентував би порядок припинення депутатської недоторканності, ще не прийняли, й вони діяли дуже обережно. Кобилицю викликали на засідання рейхстагу в Кромеріж (Кремзір), але він не з’явився. Пізньої осені 1848 р. каральні загони почали жорстоко придушувати селянські заворушення. Сам Кобилиця із соратниками пішов у гори (за іншою версією, їздив дореволюційної Угорщини або переховувався в Галичині, після чого повернувся в гори). 6 лютого 1849 р. рейхстаг позбавив Кобилицю депутатського мандата, як такого, що не з’явився на його засідання (в такий спосіб обминули питання про депутатську недоторканність). Втім і сам рейхстаг було розпущено вже на початку березня 1849 р. Невдовзі за голову Кобилиці оголосили нагороду — 1000 золотих. Але знайти його і привезти «живим чи мертвим» місцевій адміністрації не вдавалось. Мало-помалу селянський рух на Буковині вщухав, збройні виступи та вияви непокори гуцулів дедалі частіше змінювалися звичайними скаргами. Влітку 1849 р. громадські депутати подали навіть прохання цісарю, в якому намагалися виправдати дії Кобилиці. Але воно залишилося без наслідків. Нарешті, в квітні 1850 р, Кобилицю схопили. Обставини його арешту залишилися невідомими. Три місяці пробув він у тюрмі військового суду, потім п’ять — при чернівецькому кримінальному суді. Після слідства Кобилицю таємно вислали на поселення до м. Гури-Гомори (тепер Гура-Гуморулуй, Румунія), куди він потрапив уже тяжкохворим (за деякими припущеннями — внаслідок тортур під час слідства).

24 жовтня 1851 р. народний ватажок помер.

Селянський рух на Буковині під проводом Лук’яна Кобилиці мав переважно аграрний характер. Однак об’єктивно він переплітався з вимогами українських депутатів у рейхстазі про об’єднання Східної Галичини й Буковини в єдиний коронний край, вимогами національної школи та розвитку української культури. Так чи інакше, цей рух готував пробудження національної та політичної свідомості українського селянства. В одному з документів зберігся фрагмент промови Лук’яна Кобилиці перед селянами 1843 р. Гуцульські громади, народ, казав він,— це велетенська скеля, а іноземні урядовці, комісари та поміщики — вода, що протікає біля цієї скелі. Всі вони «пройдуть, як протікає вода, а скеля лишиться непохитною». 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.05.2016)
Переглядів: 303 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017