Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS Неділя, 17.12.2017, 17:45






Головна » Статті » Персоналії

Кармелюк (Кармалюк) Устим

УСТИМ КАРМЕЛЮК (КАРМАЛЮК)

Постать У. Кармалюка загадкова й легендарна. Історичні дослідження його біографії, коли їх зіставити, породжують більше запитань, аніж дають певних, однозначних свідчень про цю неординарну особу. Оповиті туманом навіть ім’я та прізвище героя селянського руху. В судових актах, церковних записах та метриці іменують його по-різному: Устим, Августин, Севастіан, Юстіан, Василь. Існує і кілька варіантів звучання прізвища: Кармалюк, Кармелюк і навіть Карманюк. Сам він, переховуючись, інколи називав себе Василем Гавриленком. Офіційні документи, які стосуються У. Кармалюка, вражають насамперед розбіжністю характеристик, даних йому сучасниками, державними чиновниками, очевидцями та усною народною творчістю. За версією перших, в уяві постає похмура, жорстока й немилосердна людина без строгих моральних норм, з переконаннями карного злочинця. Народна ж традиція оспівує та возвеличує постать героя-месника, який увібрав у себе найкращі людські риси й уособлював ідеал мудрого, справедливого народного вождя. Устим Кармалюк символізував свою епоху, також неодномірну, суперечливу й складну. Для одних він був утіленням непокори, мужності та героїзму, а для інших — бунту, кривавого, нещадного й безглуздого. З’явившись на історичній арені якраз тоді, коли соціальна напруга в суспільстві загрожувала вибухом невдоволення з боку безправного й гнобленого селянства, У. Кармалюк став провідником народних мас. Далебі, за інших обставин не спалахнула б збройна боротьба тисяч і тисяч покривджених проти своїх визискувачів, а отже, й не з’явилася б потреба у вожді бунтівників.

Народився Устим Кармалюк 10 березня 1787 р. в с. Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (тепер с. Кармалюкове Вінницької обл.), у сім’ї кріпаків поміщика Пигловського. З юних літ не хотів коритися панській сваволі та різним зловживанням управителів, беручи близько до серця не лише особисті кривди, а й гірку долю інших покріпачених селян.

1806 р. Устим одружився з місцевою дівчиною-кріпачкою Марією Щербою, яка народила йому трьох синів — Остапа, Івана й Тараса. Однак їхнє сімейне щастя було надто примарним. Кармалюк відверто дорікав панові за тяжкі умови життя й виснажливу працю, тож віддав його Пигловський в солдати. 1812 р. новобранець потрапив до 4-го уланського полку, розквартированого в Кам’янці-Подільському. Там зійшовся з Данилом Хроном, який протягом наступних років був його постійним спільником. Вони втекли з гарнізону й на початку 1813 р. повернулися до рідних місць. Відтоді на Поділлі почав діяти селянський партизанський загін на чолі з Устимом Кармалюком. Викликав він занепокоєння, а відтак і страх як у місцевої влади, так і в царського уряду, бо нападав на садиби польських і українських поміщиків, забирав у них гроші та майно. Цікавим є те, що Кармалюк за роки повстання так і не нажив власного добра, бо все здобуте роздавав убогим і знедоленим. Серед повстанців мав він надзвичайно високий авторитет і велику повагу. Селяни радо переховували його від переслідувачів. За народним переказом, «Кармалюк був чоловіком справедливим, карав панів, які знущалися з людей. Бідні вельми шанували його, котрий що візьме у багатих, то все їм віддасть». Це підтверджує і народна пісня:

З багатого хоч я й візьму — Убогому даю.

Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю.

Повстанський рух під проводом Кармалюка охопив значну частину Літинського, Летичівського й Проскурівського повітів Подільської губернії. В ньому брали участь селяни, солдати-втікачі та містечкова біднота. Навесні 1814 р. Кармалюка було схоплено. Півроку поневірявся в літинській в’язниці, а потім військовий трибунал у Кам’янці-Подільському засудив його до 500 ударів шпіцрутенами й відправки до війська. Однак у серпні 1814 р. бунтівникові вдалося утекти по дорозі до місця дислокації частини. Невдовзі напади на поміщиків відновилися. Кармалюку щастило протягом кількох років. Аж ось у січні 1817-го його схопили. 20 вересня 1818 р. військовий суд виніс вирок — смертна кара. Невдовзі її було замінено 25 ударами батогом, тавруванням обличчя «указными знаками» і засланням у Сибір на каторжні роботи. Але й цього разу відчайдухові вдалося втекти. Навесні 1819 р. він повернувся на Поділля, де знову організував селянський загін. Народ так охарактеризував талант свого героя:

Не вмирає він від кулі,

В мороз не холоне,

Не згорає на вогні він

І в воді не тоне.

Поміщики марно влаштовували облави, навіть місцева поліція тривалий час не могла натрапити на слід Кармалюка. Лише в березні 1822 р. Кармалюків загін було розгромлено, а його самого окайданено й запроторено до в’язниці. Засуджений на довічну каторгу в Сибір, він знову втікає. Але цього разу невдало — зловили одчайдуха й прикували до стіни у Кам’янець-Подільській фортеці. Справою селянського ватажка зайнявся особисто намісник у Царстві Польському і на Правобережжі України великий князь Костянтин Павлович. Для розслідування було створено спеціальну комісію. Засланий до Сибіру Кармалюк мріє про повернення на батьківщину. В березні 1825 р. він тікає з каторги. Справді, не боявся Кармалюк «ні високих мурів, ні кайданів замовлених, ні тяжких тортурів». Новий арешт у червні 1827 р. й сибірське заслання припинили виступи його загону лише на три роки. І знову він здійснив майже неймовірне — втретє утік з каторги. Протягом осені 1830 р. Кармалюк активно готується до повстання, одначе внаслідок доносу потрапляє до літинської в’язниці. Після його втечі й звідти у квітні 1832 р. повстанський рух набуває широкого розмаху й охоплює навіть деякі повіти Волинської та Київської губерній. У листопаді 1833 р. для боротьби з повстанцями було створено так звану Галузинецьку комісію на чолі з чиновником з особливих доручень Візерським. Лише два роки згодом їй вдалося натрапити на слід Кармалюка — через зраду Оляни Процкової. Саме в її домі, у с. Коричинцях Шляхових, у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 р. його підступно вбив із засідки шляхтич А. Рудковський. 11 жовтня летичівський повітовий штаб-лікар Дроздов свідчив при огляді тіла, що Кармалюк мав волосся русяве, обстрижене по-шляхетськи, русяві вуса, лоб широкий, відкритий, очі великі сірі, ніс великий горбатий; на лобі й скронях по два синявих рубці — сліди таврування, яке роблять злочинцям після покарання батогом; упродовж спини дуже помітні смуги від батога. В офіційній реляції Летичівського повітового суду від 16 жовтня 1835 р. записано: «Таким чином скінчив життя своє славний злочинствами Кармалюк, караний тричі шпіцрутеном і тричі батогом, стільки ж разів здійснив він утечу з каторжних робіт, непокоїв багато років тутешню округу, мав надзвичайні й навіть неймовірні зв’язки, зробився, сказати можна, носієм усього зла й тим ввергнув багатьох простолюдинів у пагубу й саму навіть забобонну загальну думку про його силу та могутність...». Хоч царський уряд, оцінюючи в негативному світлі діяльність Устима Кармалюка, характеризував його як злодія і вбивцю, він об’єктивно визнавав популярність цього лідера повстанців серед народних мас, його вплив на думки покріпачених селян, знання ним людської психології, народних звичаїв і вірувань. Польський історик Йосип Ролле, змальовуючи картину погромів поміщицьких садиб повстанцями в романі «Кармалюк», також наголошував на дивовижних здібностях народного ватажка. «На чолі всієї цієї юрби розбійників,— писав він,— Кармалюк, для якого грати в’язниці й куля — ніщо; заслання у Сибір, яке закінчується швидким поверненням,—приємна прогулянка; тисячі палиць, що падають на його спину,— укус комара; батіг — ледь відчутна неприємність. Кармалюк — уособлення сили в очах селян, втілення спритності стосовно поліції». Селяни шанували його за щедрість і душевну чулість, відвагу й відданість боротьбі за справедливість і краще майбутнє. Поміщики й урядовці ненавиділи, але разом з тим відзначали його освіченість, знання кількох мов (Кармалюк крім рідної — української — вільно володів російською, польською та єврейською мовами, що вирізняло його з-поміж неписьменних мас). Віра простого люду в надзвичайні сили свого героя привела до повстанських загонів близько 20 тис. чоловік, котрі здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки. Це був справді масовий рух знедолених, які мріяли будь-що поліпшити своє скрутне становище. Ще якийсь час після загибелі Кармалюка на Поділлі спорадично спалахували повстання. А ім’я Устима Кармалюка — «славетного лицаря», за висловом Т. Шевченка,— назавжди залишилося в анналах української історії. 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.05.2016)
Переглядів: 400 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017