Дорошенко Дмитро

(1882—1951)

— український історик, публіцист, громадський і державний діяч. Походив із старовинного козацько-гетьманського роду Дорошенків на Чернігівщині. Вчився у Варшавському, Петербурзькому і Київському університетах (останній закінчив 1909 року). Працював у Петербурзі, Києві, Катеринославі і знов у Києві як громадсько-політичний діяч, журналіст і педагог-історик. Був головою Української Студентської Громади в Петербурзі (1903), секретарем редакції «Украинского Вестника» (1906) і «України» (1907), секретарем київської «Просвіти». 

У 1909 — 1913 жив і працював у Катеринославі. Викладав історію в Катеринославському комерційному училищі «імені Государя імператора Миколи II», директором якого був Антін Синявський (1866 — 1951). Тодішня адреса училища — вулиця Польова, сучасна адреса — пр. Кірова, 2. У приміщенні колишнього комерційного училища нині знаходиться обласна рада, при вході до якої меморіальна дошка нагадує, що в комерційному училищі свого часу викладали визначні українські вчені Дмитро Яворницький, Дмитро Дорошенко і Антін Синявський.

У Катеринославі Дм. Дорошенко займається широкою громадською діяльністю. Він обирається заступником голови катеринославської «Просвіти», разом з дружиною Наталкою бере активну участь у роботі сільських «Просвіт» біля Катеринослава — в Мануйлівці, Діївці — селах, які нині в складі Дніпропетровська. Дмитро Дорошенко є фактичним редактором катеринославського часопису «Дніпрові хвилі» (1910 — 1913), бере активну участь в роботі Катеринославської ученої архівної комісії, видає брошуру «З минулого Катеринославщини. Коротка історія краю і його заселення» (видання товариства «Просвіта» у Катеринославі). Про вагу цього видання свідчить той факт, що воно передруковувалося навіть у радянський час, в 20-і роки, коли автор вже опинився на еміграції. Під редакцією Д. Дорошенка у Катеринославі до сторіччя з дня народження Кобзаря вийшов «Повний збірник творів Т. Г. Шевченка» «з портретом поета, його біографією, критичною статтею і 50 малюнками художника Б. Смирнова» (видання Л. М. Ротенберга, 1914).

Переїзд подружжя Дорошенків в 1913 р. з Катеринослава до Києва був відчутною втратою для українців Катеринослава. «Після од'їзду Дмитра Івановича (Дорошенка— М. Ч. ) до Києва припинилась газета «Дніпрові хвилі», — писав ЗО січня 1914 р. Наталі Дорошенко Дмитро Яворницький. — Скільки я не пильнував, щоб знов її пустити, виходе, що нема такої людини, яка б правила за справжнього редактора».

Під час першої світової війни Д. Дорошенко був уповноваженим Союзу міст на території окупованої російським військом Галичини й Буковини, а після революції 1917р. призначений крайовим комісаром (з правами генерал-губернатора) Галичини і Буковини. У березні 1917 р. Д. Дорошенка обрано товаришем голови Центральної Ради і призначено заступником губерніального комісара Київщини (віце-губернатором). Не маючи змоги поєднувати обидві посади, попросив Центральну Раду звільнити його від обов'язків товариша голови. Наприкінці серпня призначений губерніальним комісаром Чернігівщини. На посаді міністра закордонних справ у гетьманському уряді в 1918 р. йому вдалося досягти значних успіхів у міжнародному визнанні України як незалежної країни. Після утворення Директорії УНР — професор української історії Кам'янець-Подільського університету.

Від 1920 р. Дмитро Дорошенко перебував на еміграції. Активний діяч українського гетьманського руху. Протягом останніх тридцяти років свого життя — професор Українського вільного університету у Відні, Празі, Мюнхені. Професор Карлового університету в Празі (1926 — 1936), директор Українського наукового інституту в Берліні (1926 — 1931), професор Варшавського університету (1936 — 1939), Президент Української Вільної Академії наук (1945 — 1951), професор Колегії св. Андрія у Вінніпезі (1947 — 1950). Опублікував понад тисячу наукових праць з історії України, історії культури і церкви, залишив цінні спогади.