Каталог статей
Вітаю Вас, Гість · RSS П`ятниця, 24.11.2017, 13:21






Головна » Статті » Персоналії

Черняховський Іван

ЧЕРХЯНОВСЬКИЙ ІВАН

Славний син України І. Черняховський належав до когорти тих видатних військових діячів, котрі зробили вагомий внесок у скарбницю воєнного мистецтва, а його стрімкий злет вія командира дивізії на початку Великої Вітчизняної війни до командуючого фронтом 1944 р.— наймолодшого за віком з-поміж усіх тодішніх радянських полководців — узагалі небувалий в її історії.

Народився він 29 червня 1906 р. в с. Оксанина на Черкащині в сім’ї селянина-наймита. Дитинство минуло в с. Вербове, поблизу станції Вапнярка Одеської залізниці. Рано втративши батьків, Іван узяв на себе турботу про двох братів і трьох сестер. З 1920 р. він — робітник депо; 1922-го складає екстерном іспити за неповну середню школу й працює в комнезамі, потім якийсь час — секретарем комсомольського осередку, з 1923-го — бондарем на Новоросійському цементному заводі, а після закінчення шоферських курсів — водієм. Захоплення технікою і спортом визначило його подальшу долю. Влітку 1924 p. І. Черняховський за рекомендацією Новоросійського окружного комітету комсомолу вступає до Одеської піхотної школи. Відтак одружується з Анастасією Григорівною, що проживала в Києві, і переводиться до Київської артилерійської школи, яку блискуче закінчує 1928 р. Потім були Військово-технічна академія в Ленінграді й Військова академія механізації і моторизації РСЧА. 1936 р. він отримує на той час нову спеціальність— командира-інженера механізованих танкових військ. Тоді вже у молодого подружжя було двоє дітей — донька Неоніла і син Олег. У 30-х pp. І. Черняховському загрожував арешт, але заходами сестри В. Леніна М. Ульянової наклеп на нього було спростовано. 1936 р. він — командир батальйону, потім — 9-го окремого легкого танкового полку, а з березня 1941-го — 28-ї танкової дивізії Прибалтійського особливого військового округу. Тут застала його війна.

В боях під Шауляєм і Новгородом очолювана ним дивізія показала зразки героїзму й стійкості. За успішне керівництво в районі селища Дем’янськ Новгородської обл. І. Черняховського було нагороджено другим з початку війни орденом Червоного Прапора, а 5 травня присвоєно звання генерал-майора. Поступово шліфуються бойова майстерність і своєрідний «почерк» І. Черняховського — його вміння концентрувати сили на вузькій ділянці прориву й створювати мобільні резерви для розвитку наступу в глиб оборони противника. В червні 1942 р. його призначають командиром 18-го танкового корпусу, а через два місяці — командуючим 60-ю армією, яка в складі 1-го Українського фронту брала участь 1943 р. у визволенні України. Згодом тодішній командир Центрального фронту К. Рокоссовський писав у своїх спогадах: «Знайомлячись з військами 60-ї армії, переданої нам з Воронезького фронту, я уважно придивлявся до генерала І. Д. Черняховського. Молодий, культурний, життєрадісний. Пречудова людина! Було видно, що в армії його люблять. Це відразу кидається в очі. Якщо до командира підходять доповідати не з тремтінням, а з посмішкою, то розумієш, що він багато чого досягнув. Командири всіх рангів гостро відчувають ставлення до себе старшого начальника, напевно, мрія кожного з нас поводити себе так, щоб люди з любов’ю виконували наказ. Цього, власне, Черняховський досягнув...» Він ніколи не перетворював своїх рішень на догми, а залежно від обставин вносив корективи й елемент розумного ризику, що стало його невід’ємною рисою як полководця. Особливо в битвах під Курськом і за Воронеж. У контрнаступі радянських військ під Курськом, що переріс у великий стратегічний наступ з подальшим виходом до Дніпра, його форсуванням і захопленням на правому березі плацдарму, Центральний фронт, до якого входила й 60-а армія генерал-лейтенанта І. Черняховського, мав завдати ворогові головного удару силами 65-ї армії генерала П. Батова і 2-ї танкової армії П. Романенка. В цій операції, названій Чернігівсько-Прип’ятською, 60-й армії відводилася другорядна роль — підтримка основних сил фронту. Це не влаштовувало І. Черняховського.

26 серпня 1943 р. 60-а армія розгорнула стрімкий наступ у напрямку Глухів — Рильськ. Командарм вирішив зосередити 90 відсотків своїх військ на правому фланзі, створивши таким чином кількаразову перевагу над противником на ділянці прориву. Щоправда, німці могли атакувати оголений лівий фланг черняховців і створити загрозу оточення для військ усього Центрального фронту. Але рішенню командарма передували точні розрахунки. «Успіх 60-ї армії,— писав у своїх мемуарах П. Батов,— був несподіваним. І. Черняховський мав менше сил, ніж ми... Він створив під час операції із стрілецьких дивізій мобільні групи, зібравши для них увесь автотранспорт армії, і наступного дня вивів свої війська на оперативний простір». 60-а армія, прорвавши ворожу оборону, 30 серпня визволила Глухів, потім — Рильськ. Другорядний Конотопський напрямок перетворився на головний. К. Рокоссовський перекинув на ліве крило фронту 13-у армію генерала М. Пухова і 2-у танкову армію генерала С. Богданова. На цей же напрямок були націлені основні сили 16-ї повітряної армії. На початку вересня черняховці, форсувавши Десну, а потім Сейм, визволили Конотоп і Бахмач. Вони швидко просувалися до Дніпра, обігнавши більш як на 100 км право346флангову армію Воронезького фронту, що діяв південніше. Війська генерала М. Ватутіна вели бої ще на рубежі Десн а—Лохвиця. Частини 60-ї армії надали допомогу військам М. Пухова й П. Белова у визволенні Чернігова. 21 вересня черняховці одними з перших вийшли до Дніпра північніше Києва. Під час 25-денного наступу вони подолали з боями близько 300 км, визволивши тисячі населених пунктів України. 21 вересня 1943 p. І. Черняховського було нагороджено орденом Суворова І ступеня— найвищою відзнакою полководців. Його вміння діяти не за шаблоном особливо яскраво виявилося під час форсування Дніпра. Гітлерівці розраховували на те, що радянським військам доведеться тимчасово припинити наступ для підтягування засобів переправи. Однак воїни 60-ї армії на чолі з командиром з ходу подолали цю водну перешкоду. їхня поява на правому березі була цілковитою несподіванкою для ворога. На 30 вересня черняховці захопили три плацдарми, створивши умови для подальшого наступу. За успішне форсування Дніпра 306 воїнам 60-ї армії, в тому числі й І. Черняховському, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

З жовтня 60-а армія перейшла в розпорядження 1-го Українського фронту, яким командував М. Ватутін. Перед його військами стояло складне завдання — визволити Київ і вийти на лінію Ставище — Фастів — Біла Церква. Головний удар в обхід Києва з південного заходу намічалося здійснити з Букринського плацдарму силами 40-ї та 27-ї загальновійськових армій і 3-ї гвардійської танкової армії генерала П. Рибалка. Допоміжного удару в обхід Києва з північного заходу мала завдати ворогові з Лютізького плацдарму 38-а армія генерала К. Москаленка. 60-а армія повинна була забезпечувати бойові дії 38-ї армії з північного заходу. Однак триденний строк виявився недостатнім для підготовки операції, удар з Букринського плацдарму не досяг мети. Після перегрупування сил радянські війська в ніч з 2 на 3 листопада ударом з Лютізького плацдарму прорвали оборону противника. Черняховці надійно прикрили від флангових контрударів головне угруповання фронту — з’єднання 3-ї гвардійської танкової і 38-ї армій, що наступали на Київ.

6 Листопада війська 1-го Українського фронту визволили столицю України. Важливу роль у цьому відіграли успішні дії армії під командуванням І. Черняховського. У середині листопада 1943 р. гітлерівське командування вдалося до відчайдушних спроб знову захопити Київ. Тоді молодому командармові довелося помірятись силам й Маштейном, який командував добірними танковими дивізіями Німеччини, Точилися запеклі бої, фашисти рвалися до Києва, незважаючи на великі втрати. Проаналізувавши непросте становище на фронті, І. Черняховський дійшов висновку, що ворог планує наступ у смузі дій його армії, тому створив глибокоешелоновану оборону й підтягнув резерви. Це дало змогу зірвати задум противника. Бойова діяльність І. Черняховського в Україні завершилася його участю в Житомирсько-Бердичівській і Проскурівсько-Чернівецькій операціях. Перша з них талановитий полководець розпочав не вранці 24 грудня, а пополудні, досягнувши в такий спосіб раптовості наступу, що сприяло подальшому успішному просуванню радянських військ. До 1 січня 1944 р. вони повністю очистили від фашистів територій захоплену ними під час контрнаступу на Київ. Гітлерівці усе ще сподівалися переламати хід подій на свою користь. 15 січня, раптово атакувавши 15-й і 18-й корпуси, вони глибоко вклинилися в бойові порядки черняховців. Але командарм зустрічним ударом по танкових клинах противника зупинив його наступ на всьому фронті. 60-а армія відновила втрачені рубежі. Тим часом завершилася підготовка до Проскурівсько-Чернівецької операції, в якій 60-й армії відводився головний напрямок. 2 березня 1944 р. після поранення М. Ватутіна командування військами 1-го Українського фронту взяв на себе маршал Г. Жуков. Уважно ознайомившись з планом операції 60-ї армії, він затвердив його без змін. Наступ розпочався на світанку 4 березня. Війська І. Черняховського, посилені 4-м гвардійським танковим корпусом, прорвали оборону противника на напрямку головного удару фронту й просунулися вперед на 1,8 км, визволивши 70 населених пунктів.

5 березня Московське радіо повідомило про успіхи військ І. Черняховського на Тернопільському напрямку. В наказі верховного головнокомандуючого Й. Сталіна зазначалося: «Війська 1-го Українського фронту під командуванням маршала Жукова... прорвали міцну оборону німців на фронті до 110 кілометрів і за два дні наступальних боїв просунулися вперед на 25—50 кілометрів... У боях відзначилися війська генерал-лейтенанта Черняховського». Зважаючи на особливу роль 60-ї армії та її командуючого в цих боях, Г. Жуков і член Військової ради фронту генерал-лейтенант К. Крайнюков 5 березня писали в телеграмі Й. Сталіну, що «...за своїми знаннями й здатністю керувати військами командуючий 60-ї армії генерал-лейтенант Г. Черняховський цілком заслуговує звання генерал-полковника». Того ж дня маршал Г. Жуков привітав І. Черняховського з присвоєнням йому цього високого військового звання.

23 березня 60-а армія, незважаючи на шалений опір противника, прорвала його оборону південніше й північніше Тернополя і замкнула зовнішнє кільце оточення навколо угруповання фашистів — залишків чотирьох німецьких піхотних дивізій та окремих частин загальною чисельністю 16 тис. чоловік. Таким був заключний етап участі І. Черняховського у боях за визволення України. З 24 квітня 1944 р. 36-річний І. Черняховський — командуючий військами 3-го Білоруського фронту. Дехто з генералів, особливо ті, кому він у різний час був підпорядкований, хворобливо реагували на його швидке просування по службі. Чи не тому про І. Черняховського як одного з найвидатніших полководців так мало написано? Його воля й енергія, вміння згуртувати колектив, висока 0ойова майстерність повною мірою виявилися під час наступу радянських військ у Білорусії. Операція «Багратіон», в якій перед військами 3-го Білоруського фронту стояло одне з найважливіших завдань — розгром вітебсько-оршанського угруповання противника,— стала вершиною воєнного мистецтва І. Черняховського як полководця. Прийняте ним рішення завдати гітлерівцям не одного, а двох головних ударів, що, на перший погляд, не вписувалося в канони військової науки, абсолютно дезорієнтувало ворога.

22 червня 1944 р. війська І. Черняховського з випередженням на 3—4 доби запланованого Ставкою строку вступили до столиці Білорусії, забезпечивши оточення великого фашистського угруповання в лісах на схід від Мінська. Член Військової ради фронту В. Макаров писав у своїх спогадах: «Війська під керівництвом генерала Черняховського одними з перших увірвалися до Мінська... Успіх бую заздалегідь забезпечено ретельною, я сказав би, ювелірною підготовкою наступу. В цій підготовці, позбавленій всякого шаблону і здійсненій зовсім новими методами, які спантеличили німецьку розвідку, багато що було зроблено з ініціативи Івана Даниловича й стало результатом його невичерпної воєнної творчості, його високої ерудиції та воєнного вміння».

28 червня 1944 p. І. Черняховському було присвоєно звання генерала армії, а наступного дня він удостоївся ще однієї нагороди — медалі «Золота Зірка». 19 лютого 1945 р. в газеті «Красная звезда» передбачалась публікація указу Президії Верховної Ради CPGP про присвоєння І. Черняховському звання маршала.

Але 18 лютого під час боїв за оволодіння м. Кенігсберг (тепер Калінінград) його життя трагічно обірвалося.

1992 р. останки уславленого генерала, похованого останнього року війни у Вільнюсі, було перенесено до Москви. Там, на Новодівичому кладовищі, знайшов він свій останній притулок. А пам’ятник І. Черняховському перенесено до Воронежа, де в червні 1942-го став він командуючим 60-Ю армією. Видатному військовому діячові І. Черняховському, синові України, споруджено пам’ятники в ряді міст, на його честь м. Інстербург (Калінінградська обл.) перейменовано на м. Черняховськ, а на батьківщині, в с. Оксанина, йому встановлено бронзовий бюст.

 

 

Категорія: Персоналії | Додав: uahistory (02.07.2016)
Переглядів: 159 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Copyright MyCorp © 2017