Катерина Василівна Білокур

народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії в бідній селянській родині. Писати й читати навчилася самотужки. "На цьому моя освіта початкова, середня й вища закінчилася", — згадувала потім художниця. У дитинстві, що пройшло у злиднях, малюванням не займалася, про мистецтво дізналася вже дівчиною з книжок та від сільського учителя Івана Калити. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Через нестатки в сім'ї не мала змоги вступити до якогось навчального закладу. Удень працювала в полі, на городі, а увечері малювала. Пензлі виготовляла сама із щетини, використовувала фарби, які робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді вдавалося діставати й олійні фарби. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки. В цей час їй довелося пережити осуд односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. З раннього періоду творчості збереглися портрет сестри Олі Білокур (1928) та колгоспниці Тетяни Бахмач (1932). Пізніше малює переважно квіти, вчиться компонувати, поєднувати кольори у єдину гармонійну цілість. В другій половині 30-х — у 40-х роках опанувала техніку живопису. Водночас з малюванням керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Перші значні роботи цього періоду - "Берізка" (1934), "Квіти за тином" (1935), "Квіти", "Портрет племінниць" — засвідчили її високе обдарування. Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій Катерина написала листа, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. З 1940 року картини Білокур побували на багатьох виставках.

Після визволення села від фашистів Білокур створює однин з найкращих своїх творів — "Буйна", "Декоративні квіти" (1945), "Привіт урожаю" (1946) і славнозвісне полотно "Цар-колос" (1949). 50-ті роки — найбільш плідний період творчості. Їй допомагає Спілка художників України. Білокур зустрічається й листується з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касіяном, Антоном Середою, Матвієм Донцовим, Степаном Таранушенком, Степаном Кириченком. Але після смерті батька на її плечі лягло господарство та догляд за старою матір'ю, що забирало багато сил і здоров'я.

1954 року в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини "Цар-колос", "Берізка" і "Колгоспне поле", які високо оцінив Пабло Пікассо: "Якби в нас була такого рівня художниця, — сказав він, — ми змусили б світ заговорити про неї". 1956 року їй присвоєно звання народного художника України. В останні роки життя художниця створила чудові картини "Півонії" (1959), "Букет квітів" (1959), "Квіти і овочі" (1959), "Натюрморт" (1960). Вона тяжко хворіла, давалися взнаки злигодні тогочасного сільського побуту, хвороба матері, в особистому житті також не було розради.

Померла художниця 9 червня 1961 року.